"Глядя в жидкое зернкало луж,
На часы, что полвека стоят,
На до дыр зацелованный флаг,
Я полцарства отдам за коня..."
(с) - Виктор Цой

хочу втекти... вчора мені влаштували два грандіозні скандали на тему "чому у мене досі не пишеться дипломна"? доводи типу "я сама відповідаю за свої вчинки" і "це моє право - робити все в тому порядку, в якому вважаю за потрібне" нікого не зворушили. Бог з нею, з дипломною, не в ній діло... останнім часом все частіше ловлю себе на бажанні поїхати кудись за кордон, повчитися, і це бажання скеровано не лише інтересом до нового й непізнаного, а й бажанням пожити самій. гуртожиток, чи сарайчик, але - без постійного контролю. хочетья втекти - від постійного тиску з боку родини (до якої, тим не менше, сильно-сильно прив*язана, вони в мене справді чудові), від тиску з роботи, на якій не платять гроші, від колишніх кохань, від дитячіх комплексів... хочеться хоч на трохи опинитись у світі, де я нікого не знаю і ніхто не знає мене. почати з чистого листа.
я втомилась. я активна і можу не спати по кілька діб, коли, наприклад, мандрую, але не можу не ламатись на дурних лекціях, на які ходиш, аби лише не було "н-ки", від робіння того, чого від тебе чекають... втомилась від рамок, з в які мене вічно намагаються увігнати ("Ну як це так - ВСІ вже пишуть дипломну ночами, а ти їдеш на 10 днів!"). від марних пошуків СВОГО...
це просто дурний період. світ прекрасний... тільки інколи здається, що я помилилась адрерою...