...хочеться опинитися десь далеко-далеко, сидячи на бруківці якогось древнього солоного міста (бажано, на іншому материку, проте не в курсі, чи є там бруковані дороги), грати на флейті і забути на день людську мову. проте флейту, яку з ніжністю і натхненням собі придбала, загубив друг (а згодом зник і сам). а я так і не вситгла на ній заграти. і правильно. нєфіг забивати мізки дурними мріями. треба йти пробивати собі місце під сонцем. як усі нормальні люди...