[300x400]
тепер треба ретельно братися за голову та збирати до купи той сумбур, на який перетворились враження від поїздки, щоб зовсім не розсипати їх.
прогулянка по Празі нагадувала перехрестя різних епох - ніби екркурсія по середньовіччю, де в той самий час шаряться натовпи туристів (з усіма витікаючими)... йшли без огляду на маршрут, куди дивляться очі. сідали у перший ліпший трамвай і виходили на першій ліпшій вулиці... вдихали празький теплий дощ, і сонце, ковтали музику, що лунала на кожному кроці - тут зовсім немає попси... джаз, класика, етно... з кожної лавки чи забігалівки... на кожному кроці трапляються арт-галереї. виявляється, європейський авангард вельми відрізняється від більшості нашого "арту" (де, здається, діє сумний негласний принцип "чим гидотніше, тим краще") - щось витончене, своєрідне, живе... реклама, якої там також чимало, не дратує око, як у нас - ненав*язлива, у м*яких теплих кольорах, а головне - виконана зі смаком...
Перший день пройшов під гаслом "ми дупла!!!", коли ми півгодини товклись біля автмату, не знаючи, як купити проїзний... зрештою, за весь час нашого перебування у транспрті не було жодного контролю, хоча нікому не спадало на думку їхати зайцем... чудовий досвід - опинитись у чужій країні самим по собі і розв*язувати подібні задачки. так ми виявили, що багато чехів не знає англійської і що нам, в свою чергу, однієї англійської мало...
[300x400]
місцеві люди... просто дуже красиві. інакше не скажеш. приємні обличчя з думкою в очах, зі смаком одягнені - просто і стильно. як сказала Настя - тут зовсім нема "фіф"... багато неформалів (що, певно, і неформалами через їхню кількість не назвеш). вони сидять за кермом інколи дорогих авто і органічно вписуються у пейзаж міста. тільки от на контакт йдуть не охоче... якщо у нас розмова може початись на вулиці просто з нічого і спілкування з незнайомцями - цілком природнє явище (з обмінами контактами і подальшими зустрічами), то тут цей номер не пройшов... в центрі міста натрапили на рольовий магазин, де продавались дюралеві мечі, бокени, кольчуги різних конструкцій, шоломи й інша смакота. за прилавком - рольовики у прикидах. а ще завітали у місцевий заклад для нєфорів... у-у-у-у... зазирнули, сахнулись і втікли... якісь непацифістичн нєфори... хороші, але зовсім закриті. може, до них якийсь особливий підхід потрібен...
Місто закохує в себе з першого погляду, зачаровує, гіпнотизує куржлянням по кам*яних шершавих жовто-бурих вулицях з вічними, яу світ, бруківками, арками, шпилями і банями - мовчазними суддями епох... Карлів Міст із старим шарманщиком і зображеннями святих, Мала Страна по той бік з "празькою Венецією" і мудрими привидами на незайманих туристами (ми не рахуємось - ми мандрівники, а не туристи) кам*яних коридорах - чого-чого, а от зелені там вельми мало. Кав*ярні, що мало відрізняються від музеїв за кількістю картин на оригінальністю оздоблення з богемно-домашньою атмосферою, де можна сісти на одиночне місце і заглибитись в читання чи пограти з друзями в шахи або карти (ігри лежать тут же), чи порозмальовувати мультяшні персонажі... Скуштували місцеве пиво на ім*я "Чорний Козел" - ууууууууууууу....
історичний музей вражає безпосередністю і демократизмом у підході до експозицій - тут тобі і кістки мамонта, і замислені пам*ятники королям та героям, і археологічні розкопки, і мінерали та напівдорогоцінне каміння, і моделі глистів, і дитячі малюнки звірят, і експозиція дитячої і підліткової кімнати (просто місцевий побут), і перукарні... а найприеольніше - експозиція з історії ЗМІ від моделі друкованого станку Гутенберга до плазмових моніторів... працюють старі совдепівські телевізори і приймачі, виставлені газети від найперших в світі до останніх, камера, перед якою можна покрасуватись і побачити себе ж на екрані (в ролі ведучої:-), і модель телевізійної студії... хех...
а ще пройнялися художнім мистецтвом Мухи у його музеї, побачивши також англомовний (щоправда, із халтурним звукозаписом) фільм про його життя... пройнялися мистецтвом художнього фото, яке тут процвітає, накупивши цілу валізу цих казкових зображень...
а потім завітали у Львів, де нарешті я познайомилась із цим таємничим містом дещо ближче... велика подяка Дябчику за екскурсію, що перетворив прогулянку на нові відкриття... шкода, що так було мало часу, проте вражень ми нахапалися аж зовсім не мало:)
все... час припиняти цей потік свідомості... і йти на роботу, і встигати на поїзд у Ніжин... і знову поринати у світ візитів до стоматологів, запізнень, тусівок, роботи і навчання... ну, поїхали...