зателефонував друг дитинства - ще дошкілького... виявив бажання навідатись в Київ (вчиться в Москві, мовляв, геть забув укр. мову)... Не бачились років так мабуть 7...

перед очима - двоє малих чортенят, одне - в ніжно-блакитному платтячку й хусці, інше - у драних шортах і до вух вимазане мазутом. Екскурсія по звалищу. "Урра! Ми знайшли Машину Часу... стій... не натискай на кнопку!... зараз вибухне..." іржавий аккумулятор доставлено на бабусіну лялькову клумбу... а потім Сергійко (за моїм проханням) видрав у сусідки зелений мак з городу... ВЕССЬ... розборки з мєнтами і підозри у наркоторгівлі... а ще - найкльовіше - у зливу мандрівка (чи втеча з дому?) за місто... "Я тобі покажу справжній Ніагарський водоспад!... Чесно!" "Вау... як тут казково..." війни, синці, халабуди, хлоп*ячі тусівки і собачо-котячі компанії... йой, були ж часи...

і ось тепер це чудо приїде до мене на вписку... і що мені робити?.. чи зводити, по старій пам*яті, на звалище?.. хм...