Ну от, довгомріяний день звільнення настав - тепер аж до 6-го березня можу розправляти вуха та летіти, куди схочу...

тільки от здичавіла, налагоджуючи життя на роботі й навчанні... чи то від капелюха, чи то з інших причин, мене не впізнають старі знайомі... а мені щось заважає підійти та нагадати про себе... дивно... ніколи подібного ступору за собою не помічала... вчора весь вечір сама просиділа в "Трапезній", в той час, як навколо була купа дорогих мені людей... невже старію?