Ще один печальний штрих нашої мандрівки, з яким досі не можу примиритись. Виїдаючи до Польщі, ми зависли у Львові та маленькому містечку Золочів, що славиться своїми замками, зокрема – Китайським замком (виконаним у відповідному стилі). Це довга історія, там було чимало в’язниць і жахів, але... зараз там музей східного мистецтва. Представлені всі східні країни, а в кінці – коротко про видатних українських діячів Сходу... Були там і Роксолана, і Кульчицький, але найбільше вбила мене історія про Олега Єрошенко... Геніальний поет і письменник, що закохався у культуру Японії, спершу досліджував її на Україні, а пізніше провів кілька десятків років у „країні сонця, що сходить”. Він творив і українською, і японською мовами і був зарахований до десятки (чи іншого числа, точно не згадаю) кращих поетів Японії! За всю історію країни! Звісно, у нас він був вигнанцем. Коли він відчув близьку смерть, вирішив вернутися на батьківщину. Впорядкувавши всі свої твори та обережно перев’язавши їх стрічкою, заповів це у фонд музею. Коли ж помер, миттєво з’явились люди в штатському, забрали всі його праці і... спалили на площі за селом... на очах у всіх... А він, наївний, так хотів, щоб всі його твори лишились на Україні...

Чорт забирай... чому я не народилась в той час і не змогла перегризти всім горлянки??? Чому цьому дозволили статися?! Я розумію, що мій гнів тупий і позбавлений сенсу, але... я просто фізично не можу прийняти цю реальність... ЦЕ-НЕ-СПРА-ВЕД-ЛИ-ВО!!! Рукописи, кажуть, не горять... а в ношої історії відібрали ще одного митця.