****
Осінь вищипує нас поодинці, мов брови,
В грозах купає й розвішує десь по дахах.
Серпень закусує губи свої кольорові,
І утікає, піджавши рудого хвоста.

Осінь нанизує нас на дроти телефону,
Осінь розводить лохів, і вино, і мости.
Лучить каштанами в плечі, в серця і у скроні,
На підвіконнях свої розставляє пости.

Пахне опеньками, медом і трохи - навозом...
Осінь вбирає нас в лати із листяних тіл.
Маки у руки дає як мечі і, ледь хлюпнувши носом,
Нас випускає з облізлих натруджених крил...