учора як привид пройшла крізь голову думка, як привид, бо не можу сказати, що це була повноцінна дімка, яка з"явилась в наслідок якихось роздумів... просто прийшло на рівні емоції таке враження... спостерігаю за тим як окремі індивіди і індивідуальності (різниці між цими поянттями нажаль не пам"ятаю) починають формувати "ячейки обсчества" (використовуючи совдепську термінологію)... і цей процес такий нормальний і життє стверджуючий, навіть ті негаразди проблеми розриви, комбеги, і образи на життя, якось дуже органічно вписуються у цю картину, як невід"ємна частина картини, без якої вона виглядала б скучною, і схематичною, і ще одне: свідомістю розумію, що це вже як мінімум не в першу тисячу раз це відбувається на цьому світі, але чомусь здається що все ж ми унікальні...