Скрип дверей. І автобус піднімаючи в повітря пилюку, викидаючи з під коліс каміння підпригуючи, мов перевалюючись з однієї ноги на іншу від'їжджає. Я стою на краю дороги. Пару хвилин дивлюсь в слід автобуса. Його шум затихає. Навколо чути мірне потріскування тліючої трави. Досить прохолодно. Треба йти. Я повертаюсь до ґрунтової дороги, що відходить в сторону. В темряву, в легкому червоному зареві впізнаю обриси вишневих дерев. Треба йти.
Йду швидко. Хоч і майже не бачу дороги. Груди наповнюються прохолодним повітрям. Його вдихати приємно. Чомусь люблю запах багаття. Тому з насолодою його п”ю. Приємно йти після декількох годин без руху.

-- дай Б-же!
-- дякую!, відповідає мені якийсь дядько. Він в декількох метрах від дороги стоїть біля багаття з граблями в руках. Певно палить ще минулорічне листя.
Я підходжу ближче. -- бачив поля горять.
-- но, то хтось певно підпалив. Людям тєжко землю обробляти. А так бадилля перегорить і вже можна сажати.
-- но так, але аби шкоди не наробило.
-- погода мокра, не дасть. Дядько смачно затягується сигаретою. Він прикурив, коли почав зі мною розмовляти. Йому приємно і цікаво з кимось поговорити. -- ви в крайню хату йдете?
-- так. Знаєте господарів?
-- но, так! Не дуже.
-- ви теж десь тут не далеко маєте хату?
-- півтора кільометри з відси. Жінки тітка там жила. Ми до неї перебрались, як стара прихворіла, а діти на Паньщині лишились.
-- то в Підріжках за мостом?
-- но.
-- гарне село. Проїзжав пару раз. А що ж ви так пізно та від хати далеко листя палите?
-- жінка бурчить, на чарку піти нема куди. От і листя палю. -- він посміхається. В його тоні є щось змовницьке, так говорять між собою свої

я вже йду далі. На днях обіцяв зайти до дядька Миколи на чарку самогонки домашньої. Сумно видно старому в цих полях. Я думаю про те як просто ми зговорились. І мені приємно. Попереду видно вогник. Це у вікні будинку горить. “крайня хата”. Так він назвав. Тяжко сплутати, єдиний будинок на 5 кілометрів навкруги. Мені ще трішки. Кроки стають все швидшими. Тривога і нетерпіння женуть в перед. Що там? Все добре? Чи буде добре коли я прийду? Хто там є? Що сказати? Проходжу тин. Подвір'я. Переді мною двох поверховий будинок з мансардою. Цегляний. Цегла стара темно червона. На ганку горить світло. Я стукаю в двері. Чути, що хтось до них підходить. Я відступив на крок на зад. Двері відкриваються. З будинку хвилею вириваються запах кухні, тепла, затишку. І на порозі стоїть вона. В светрі, і довгій шерстяній спідниці, на плечах товста шаль.
-- привіт!