будемо щось сюди час від часу кидати...
ось наприклад це
Про далеке. У мене є вікно, але не просте вікно, як у кожного, і навіть не метало-пластикове, і скажемо чесно відкривається з нього вид не особливий, але ось воно у мене є. правда, є воно у мене не часто, навіть зрідка, коли штори і тюль знімають, і вечір, або ще краще ніч, о тоді в мене є воно, моє вікно. Стоїш біля нього, дивишся, і дивуєшся, яке воно гарне, яке воно не зрозуміле, яке воно чорне і просто … отаке-от! Моє! В якомусь містичному фільмі, чи книжці, на вікні рівно в північ, або коли сідає сонце, на білій фарбі проступають чорні ієрогліфи, і на темному діалекті рунами виписані закляття, які перетворюють це вікно у шлюз в інший світ. Але це не містика, а просто, моя не цілком врівноважена фантазія, щось показує мені у чорному склі. І там будиночок, симпатичний будинок із ганком та дашком над ганком, а під дашком там ліхтар, і він освітлює двері, і щось підказує, що у тому будинку, чи то хтось є чи повинен прийти, а може вже чекають, а може узагалі нікого, і весь будинок чекає на мене, але одне точно знаю що мені туди треба. А навколо будинку зима… сніги… а у будинку є комин, комин, уявляєте собі, комин. а це означає, що там у будиночку є камін і в ньому горить вогонь. Для того хто прожив усе своє життя у багатоповерхових бетонних келіях великого міста, така річ як комин, камін і вогонь червоного кольору, а не синього, як у газовій плиті, це все одно що цвіт папороті. Скільки у цьому образі тепла, скільки магії, яка музичність. Сидиш перед каміном, і чути жар дерева, видно як танцює вогонь, чути як потріскують дрова.
І я стою перед вікном, все навкруги чорно-чорно, хоч око виколи, а там далеко будинок, у ньому камін вогонь, і як маячок, ганок і ліхтар. Інколи уявляю собі, от став перед вікном, відкрив його, в обличчя повіяло холодом снігом, зимою, з рота пара валить як із старих паровозів, а я взбираюсь на підвіконня, стою мить і сплигую вниз, важко падаю на сніг, у кучугури, намагаюсь піднятись, падаю, провалююсь у сніг, але все одно як зачарований дивлюсь на ліхтар і ганок, вибираюсь із заметів, біжу спотикаюсь і падаю, але все одно не зупиняюсь і заметіль і зима, все несеться як навіжені коні мені на зустріч хлеще по обличчю. А я біжуууу. А ганок і ліхтар так далеко, і знаю там вже вогонь горить у каміні, і будинок наповнюється запахами багаття, і десь на кухні чайник закипає, і чай готується і красиво. А я тут у снігах, і зимі. А ганок далеко.