Это цитата сообщения avalokiteshvara Оригинальное сообщение

Немного гражданской лирики



Листи з Парижа
(Уривки)

Живу в старім Quartier Latin*
Вгорі, на п'ятому етажі,
Куди по кілька раз на день
Старими сходами вилажу
І, відідхнувши після них,
В затишші радісної праці
Сідаю біля фарб і книг,
Незнаний друг і Муз, і Грацій,
І там, під небом голубим,
Високо, на верху мансарди,
Де лиш антени й голуби
І підіймається до хмар дим, —
Творю синтези барвних плям.
А по вечірньому блуканні
Крізь світ фантазій і реклам
І дивних зустрічів нежданних,
Чекаю на північний час,
Коли притишуються змисли
(Бо ж ніч — найкращий метранпаж
Для творень і монтажу мислей).

І нахилившись біля книг,
Коханих книг, що по кімнаті
Недбало я розкидав їх
У артистичному безладді
На ліжку, столику, кріслах,
Де скрізь речей банальних повно,
Ловлю заховані в ночах
Слова і слів красу невловну.
А на столі моїм не лад,
А просто безлад нескінченний,
Я зараз опишу вам ряд
Речей у суміші буденній:
... Верлен. На ньому помідор.
В обід із нього присмак добрий,
Коли ж малюю натюр-морт,
Претекст, щоб ляпнути цинобри.
Цитрина, цукор, чайник, хліб,
Олії пляшка золотіє,
А під вікном малярський дріб —
Вернікси і лляні олії...
Я можу навіть анекдот
Вам розказати, як голоден
Прийшов Бутович раз і от,
Схопивши помідора (годі
Веселість описати), він
Полив з плящини не тієї,
Бо недогледів, що той плин
Не з кухарської асамблеї...
— Та годі, — скаже хтось, — агій!
Верзе вам небилиці здуру,
В епістолі мішає цій
З олією літературу!
Та як на власний стати суд
І присуд винести в цій справі,
Як все, що сплуталося тут,
Лиш гра химерної уяви?

Убогий збір книжок моїх
З видань масових і дешевих,
І палітурок дорогих
Там не побачите ніде Ви:
Монтень ось (витертий картон,
При Pont des Arts** купив тепер я),
А це малий жовтавий том
Глумливих посмішок Вольтера
І слів логічних і твердих,
Що б'ють відважно й просто.
Далі Обік цих важкостравних книг
"Le rouge et le noir"*** Стендаля,
Рембо, Бодлер, Аполлінер,
Мистці письменницької шпаги,
Що так захоплюють тепер
Огнем своїх словесних магій,
Своїх бунтарств, горінь, жалів
І тим, що зветься досконалість, —
Річ рідкісна у нас на тлі
То бомбастичнім, то оспалім!
Ах, книги! Світ бажань, уяв, —
Не раз, обід ішовши їсти,
Я гроші сам у себе крав
І залишав у букіністів!

Ось при відхиленім вікні,
Вночі, як грають зорі в теніс,
Я мрію про минулі дні,
Скажім, — романтик запізненний.
Та незалежне це, сильніш
За мене, і не покорити
Вже серце, що його колись
Обвіяв полонинський вітер.
Дивлюсь, опертий на вікні,
Як у віддаленості млисто
У сні тривожному на дні
Пригасле втиснулося місто,
Як стихнув непорушне брук,
Як все прищулилось довкола,
І весь заслухуюсь у стук
Тремкого серця.. Бо ніколи
Вже не зміню його. Воно,
Все непокірне й вічно хиже,
Не обласкавиться вином
Ніяких зоряних Парижів.
Воно снується, молоде,
По дебрах галицького ліса,
Де, вставши з-за дерев, бреде
Полями філософський місяць,
Де віття гостролистих верб
Веде таємні розговори,
Де плеще хвилями Дністер,
Де пнуться в небо темні гори;
Воно там слухає луни
І ловить стукоти копитні,
Загравні блиски з далини
І гострі вистріли у пітьмі,
Переклик вершників, огні,
Іржання, свисти таємничі,
І знов ліси. А вранці гнів
І тупіт карних експедицій...
О серце, скарбе мрій і дум!
Ніколи я й не снив, не марив,
Що сам себе я віднайду
В огнях неонових бульварів!

II
Оце роздумую не раз:
Речей веселих щораз менше, —
Коли б не цей блаженний час
Пацифістичних конференцій
І всяких з'їздів, і нарад
Від справ взаємного довір'я,
Де всі роззброїтись хотять
І для ефекту — зуби шкірять...
Хоч знаю — крикне дехто: таж
Як розуміти нам культуру, —
Хіба ж гармати, танки й газ
Не роблять з неї каламбуру?!
— Даруйте! Що ж: такий вже світ,
Що не помирять Ліги націй,
Що краще можна вже мирить
У час газових еманацій!
А втім — я теж не пацифіст!
І взагалі — страшна образа
Якийсь пацифістичний хвіст
Чіплять до мого персонажа!
Чому — так знаєте самі,
І я про це розповідати
Не буду (річ відома: вмиг
Я б міг підпасти конфіскаті!).
Одно лиш знайте: що шантаж —
Гуманність! Зроду нам ворожа
Краса пацифістичних фраз,
Немов собаці оборожа!
— На щастя, наша голова
В пацифістичнім цім питанні
Автоматично забува
Слова гуманні і туманні,
І кожна з них хова думки:
Гуманність скласти в депозиті,
А звідти витягнуть скриньки
Із динамітом й екразитом,
Щоб, змайструвавши добрих бомб,
Розбить якісь гуманні права, —
Самі ж признайте: Клерамбо
Людина страшно нецікава!
Я знаю: Вам це калямбур
І не до серця Вам ця штука,
Лиш як пацифістичний курс
Ви уявляєте без бука?
Бо ж нині лиш мілітарист
Роззброїть всіх зуміє скоро,
Махнувши тільки раз під ніс
Комусь кадильницею з хлором,
Хоч правда — нині не бонтон
Вживати хлору. Вже нове нам
Знайшли: метилотільцетон
З дифеніланохлорарсеном,
Що кращі й ліпші, хоч куди!
(Хоч гірші вже для строф ліричних, -
Та чи ж нам вічно розводить
Лиш вірші ніжні і музичні?).
Так киньте ж вірити словам
Цих гуманістів, пацифістів,
Що тільки й ждуть на те, щоб Вам
На карк зручніше й легше сісти
Й, вигідно умостившись там,
Вас поганять: і гайта, й вісьта,
І вйо, і тпру!..
Чи ж треба Вам
Ще кращий образ пацифіста?
Moral insnity**** — чортам!
Це гірше за шлунковий улькус.
Тут не поможе брати Вам
На це приписану пигулку:
Карбон, магнезію, сульфур
Чи атропіну (денно тричі)
Й тримати дієтичний курс
Від речей мілітаристичних!
Найкраще вам — мораль скоріш
Зразу лічить, хоч би й ланцетом,
Бо як проґавите, пізніш Її
Вам виріжуть багнетом!
Тож слів смиренних не верзіть
З пацифістичного безсилля, —
Скоріш хапайте меч і щит
Архістратига Михаїла;
Богоугодне ж діло це!
Нема чого стидатись збруї,
Коли сам кардинал Мерсіє
Благословив Вас алілуєм!..
Бо лиш озброєні сами,
По цій добі переходовій
Будем прокладувати ми
Під вічний мир тривкі основи!
(Коли ж Ви впертий пацифіст,
Не буду відмовлять Вам рацій;
Лиш як погодите Ви зміст
Ідей і зміст — пацифікацій?
І як женевський цей макак,
Що оглядав побиті боки, —
Чи дуже Вам припали всмак
Його сентенції глибокі??)...

III
Дістав оце від Вас листа.
Аж смутно стало на хвилинку,
Мовби (в Семенка — є десь так)
Цирульник на гітарі бринькнув...
У листі пишете мені
І всюди лаєте "Європи",
Не без глумливності: "... її
Даремне хочете охопить!
Її давно збагнув я, ах!
Коли ночами ще блукав я
По кабаретах і кінах,
Ну й ясно, як і слід, — кохався
У француженках. (Це одна-
Єдина річ, що варт зглибити!..).
А поза цим — усе нудьга,
Ці всі асфальти і лігніти
І ваші "ізми" (просто сміх!),
Й елюкубрації***** поетів,
Що так чарують Вас, що їх
Уваги вартими зовете...
І я, читаючи, сміюсь
На всі трю-"ізми" й авангарди, —
Признайтесь: де практичний глузд
У нас для цих коштовних жартів?"
Неіаа! Хотів писати Вам
Широко про весь сенс: Європа,
Де, розложивши свій вігвам,
Саме змагаюсь, щоб захопить
Хоч кришку цих Європ. (Синтез
Їх всяк у нас шука й морочить
Нещасну голову!).
Оце ж
Позвольте кілька слів, — не хочу
Вас переконувать! Нема
Часу писати дисертацій
І взагалі — усе дарма
І (признаюся) — шкода праці,
Щоб Ви засвоїти змогли
Весь сенс "проклятої" проблеми;
Отож позволите, що лиш
Згадаю Вам цікаві теми!
Про ці "Європи" говорить
Я б Вам ніколи й не осміливсь,
Коли б укоханий Парі
Мене самого не окрилив,
І я, що був передше лиш
Прихильником нудних ідейок,
Подбав, щоб вискочить скоріш
З львівських парафіянських рейок!
Повірте ж — я не дилетант!
Й "Європи" не лише з трамваю
Я оглядав. Їх ргіх courant******
Я кожночасно добре знаю;
Тож не дивуйтесь: злий, що в нас
Беруть "проблеми" лиш з Монмартру,
Хоч (абстрагуючи) — не раз
Туди піти і справді варто! —
Та чи ж не жаль, що в нас усяк
Ніщо не бачить, окрім герлсів,
І лиш під дансінговий такт
Шука проблем?
Ні, — треба ширше!
І не тягнуть до цих проблем
Справ громадянських і загальних,
Бо ж зовсім нецікава нам
Чиясь інтимна персональність!
Ніколи не збагнуть Європ
Вам у годинному готелі,
Куди заходите Ви, щоб
Дівчатка втішувать веселі,
Щоб від питань цих накінець
Узятись за проблеми другі,
Бо в перших вже будете спец
Ви від інтимної недуги.
Й, зглибивши щойно весь amour,
Возьметесь до поважних лекцій,
Пройшовши п'ятикратний курс
Від сальварсанових ін'єкцій...
Тренуючись в проблемах цих,
Ви енергійно й без перерви
Удосконалите умиг
Свої такі шляхетні нерви,
Й не диво, що тоді впадуть
Від Вас слова Європам гострі
Й будете славить власний нуд,
Мов шкапу гегелівський Ноздрєв.

IV
Про капітал пишу Вам лист,
Хоч зовсім я у нім не спец є,
І навіть певний я, що скрізь
Мене ви будете перечить.
Тому зійду я трохи вбік
Від всіх проблем діялектичних,
Спинившись просто на собі
Й своїх кишенях прозаїчних.
Бо що й казати: капітал —
Річ дуже гарна (у кишені,
Звичайно, власній), — та, на жаль,
Його нема ніколи в мене.
Отож кричу на весь квартал
Відверто і демонстративно:
Зробім червоний Карнавал
І поділім усе порівно!

Лиш не забудьте: мій пайок
Щоб був і рівний, і великий,
Щоб не ходив я більш у двох
Своїх подертих черевиках;
Здались би теж (пардон!) штани,
Бо факт! — мої протерті, в глянці,
І страх немодні вже вони
На тлі паризьких елеганцій.
(Звичайно, підлий егоїзм,
Без сліду класових основин,
Та я людина скромна, скрізь
Задоволюсь і дрібничковим).
Отож, пайок діставши, жить
Почну, немов англійські лорди,
Щодня я їстиму обід,
Як нині все міщанство горде,
Бо досі їм я рідко, так
Зручніш надхнень ловити шепіт
І виробляти стиль і смак
По Самійленковій рецепті.
Та найважніш: зійду з піддаш
І на Алеях Єлісейських
Я улаштуюсь так, що аж! —
Життям насправжнім, європейським.
І як лиш не спостереже
Французик, що воно за квітка,
І не почне всіх "етранже"*******
Негайно висилать до дідька,
Ми пишно улаштуєм світ,
Весь гармонійно досконалий,
Де мирно можна буде жить
На дріжджах власних капіталів.
Одна біда: як капітал
Проп'є хтось, хитрий чи наївний,
І ждатиме на Карнавал,
Щоб знов ділити все порівні,
Як рятувати бідака?
Та що там, годі, — киньмо решту,
А втім, такого шкідника
Замкнути можна до арешту!

* Латинський квартал (фр.)
** Міст митців (фр.)
*** Червоне й чорне (фр.)
**** Душевний розлад, божевілля (англ.)
***** Від лат. e-lucubro, are – створювати щось ціною наполегливої праці; „мука творчості”
****** Реальна ціна
******* Іноземців (фр.)