Про серце (частина друга)

От, нарешті, ожило

Але, чомусь не рада зовсім

Сльозами зовсім запливло

Невже не вміє більш нічого?

 

Радіє, рветься, стукотить

Чомусь не хоче вже радіти

Як тільки щастя забринить –

Удар – і знову тільки тліти.

 

Чому не може не стучати?

Нехай би зовсім не жило.

Так ні! Уміє лиш ридати!

Трикляте серце!!! Знов воно…

 

Воно не може дати жити

Спокійно, тихо, без падінь

Нехай без зльотів, лиш терпіти

Все пропливаюче як тінь.

 

Нехай тече, хай все тікає

Туди, к бісам, в один кінець

Чому життя так задовбало?

Мабуть, урвався вже терпець.

 

Коли закінчиться морока

Яка заполонила все?

Коли нарешті стихнуть кроки

Журби, яка зі мною йде?!?!?!?

 

А йде завжди, завжди зі мною

Не відступає ні на мить

Сидить кілком гарячим в горлі

І не дає спокійно жить

 

Стовбичить завжди біля мене

Аж чую дихання важке..

Нічого! Вб’ю тебе для себе! Переживу, суко, тебе!!!