День Святого Валентина – свято красиве і солодке, щоправда, добряча частина людства відчуває себе у цей день не лише некомфортно, а й наче... дискриміновано! Ось радіють усі, ллють “рожеві сиропи”, а ти сидиш вдома, длубаєш бутерброда і зітхаєш над фільмами про кохання.
З цим треба було щось робити, і літературний альманах “Святий Володимир” узявся до справи – оголосив “культурні війни” і назвав свій 9 випуск саме так. А потім, виждавши вдалий момент (за два дні після свята закоханих) призвав у пряну напівтемряву арт-кав’ярні “Купідон” усіх каво- та літературоманів на свою презентацію...
Зміст “Святого Володимира” ну ніяк не в’яжеться із його назвою. Але в тому вся “фішка”. Колись, у 2002 році, до рук “молодих і талановитих” письменників потрапив нічим не примітний альманах Інституту журналістики, у якому всі, кому не лінь, вправлялися у графоманстві. І буквально за кілька років “СВ” обернувся у яскравий, непримиренний, гучний і самовпевнений зразок сучасної літературної альтернативної думки. Альманах розширив свої рамки і став вдалою нагодою київському (та і не лише) студентству спробувати себе у прозі та поезії.
“СВ” має кілька принципів: подавати на сторінках виключно першодруки, не стримувати нічиїх думок (якщо є що сказати), і практично виключити редакторську роботу – нехай автори самовиражаються як хочуть!
Альманах має тематичні номери, так само тематичні – його літературні презентації. Автори журналу і на цей раз вигадали дві акції для вечірки – “Не стримуй ненависті” та “Ціна слова”. На вході до кав’ярні стояв бравий матрос та роздавав гостям “володимирівки” – потворні альтернативи рожевим сердечкам, що циркулювали Києвом ще два дні назад. На них можна було написати, кого ти ненавидиш, і віддати ведучим вечора, які одразу ж озвучували виявлення народних негативних емоцій.
Акція “Ціна слова” (у прес-релізі було зазначено: “без ПДВ”) пропонувала усім бажаючим пожертвувати копійчину для літератури. Збирали кошти серед гостей у шапочку, а потім ділили на кількість учасників-літераторів. Вийшло – чотири гривні за авторські читання: така вже “прибуткова” творча професія.
Епатажні автори виходили до старого столика-тумби, за яким сидів головний гість та ведучий вечора “живий український класик” Юрко Покальчук, смалили цигарки та читали вірші і прозу. Гасло альманаху – “література може бути іншою” – втілювалося у життя сповна, щоправда, не полишало відчуття, що така показовість та самовпевненість вже бачена. Цигарковий дим та гру слів розбавляла м’яка та нічна музика гурту “Руни”. Позитивна атмосфера і домашній спокій огортали різкий та крикливий літературний альманах.
- Абсолютно щиро можу сказати, що вечірка мені дуже сподобалась, а вечірок я бачив багато, - прокоментував побачене письменник Юрко Покальчук, - Автори виправдали гасло альманаху – “Література може бути іншою!” Слухаючи їхні виступи, я навіть згадав про бурхливий сплеск аванґарду у французькій літературі на початку минулого століття. Жан Кокто, Раймон Радіґе – у контексті цих імен треба говорити про “Святий Володимир”.
Варто сказати, що “Святий Володимир”, окрім “вітчизняних” проб пера, вперше друкує українські переклади класиків світової літератури: Умберто Еко, Мішеля Уельбека, Джона Фаулза, Герберта Маркузе, Жана Бодріяра, Джона Барта, Самюеля Гантінґтона. Тож виходить, що альманах стає трампліном не лише для творчої молоді, яка потім натхненно видає свої збірки та перемагає на конкурсах, а й сприяє якісному і глибокому розумінню “метрів” світової літератури. Якісна та незашорена українська культура жити буде!