[277x300]
«Наша» відповідь «їхнім» Барбі.

Дев’ять місяців – саме стільки народжувалася перша лялька у руках майстрині Ядвіги Василевської. Обличчя Киянки Катерини – таке ім’я отримала незвичайна лялька – Ядвіга ліпила після опрацювання неабиякої кількості фотоматеріалу, виловивши з пам’яті найяскравіші риси «класичного» київського обличчя та перебравши безліч книг. Згодом ляльку одягали 18 майстрів із майстерні Юрія Мельничука. І коли лялька, увібравши в себе неабияку енергетику та любов своїх творців, «народилася» на світ, за нею почалася робота над другою, третьою, четвертою…
Ляльки, представлені на виставці, що триває у «Музеї Івана Гончара» з 16 грудня по 8 січня, мають доволі мало спільного із яскравими красунями, які продаються у дитячих магазинах. Бо у експозиції кожна лялька – унікальна та неповторна, починаючи з рис обличчя і закінчуючи барвистим намистом на шиї. Майстри у своїй колекції поставили перед собою незвичайну ціль: до останньої ниточки відновити народний український костюм таким, яким він був у різних регіонах нашої країни. Тому і взялися за пошиття мініатюрних сорочок, зберігаючи стародавній крій та шов. Заходилися руками ткати плахти та пояси, робити зі шкіри крихітні чобітки, з маленьких намистинок виготовляти прикраси. Навіть вишивка, знята із «великих» оригіналів, була повністю збережена. Тільки стьожка за розміром – якраз під сорочку.
Реконструювали майстри не лише одяг та побутові речі. Відтворювали у своїх роботах характерні риси представниць різних регіонів. Круглощока білява полтавка та чорнява гуцулка, полісянка Анастасія та Буковинка Василина… Але окрім зрозумілих нам яснооких красунь були ще й іграшки стилізовані під українські ляльки-мотанки, зроблені із мотузок. За словами Юрія Мельничука, такі ляльки символізують домашнє благополуччя, а господарям мають принести щастя батьківства.
А почалося все… зі скрині. Ще у 1998 – 2000 роках до майстерні Юрія Мельничука надійшла пропозиція від київської галереї «Пава», котра продавала українські сувеніри – маленькі українські скрині для одягу. Працівники галереї подумали, що продавати порожні скрині – якось не по-українські, і сувенір непогано було б доповнити подаруночком: маленькою плахтою, сорочкою, крайкою… Так і з’явився на світ перший «ляльковий» український вишиваний одяг.
Творці колекції ляльок-українок поділилися деякими секретами. Як виявилося, майстри ніколи не роблять ляльку по чийомусь конкретному образу, так як у чаклунстві часто використовувалися саме ляльки, зроблені за подобою живої людини. Також для ляльки не підходять «людські» зменшені пропорції – одяг для такої іграшки виходить недоладним, смішним. Тому майстри, що роблять ляльки та одяг для них, розробили характерні для іграшок пропорції, підібравши оптимальну величину іграшки для збереження усіх деталей та особливостей одягу – 50 сантиметрів.
А мріють автори незвичайних ляльок налагодити їх промисловий випуск, хоча поки що, за словами Юрія Мельничука, виготовлення таких іграшок є надзвичайно дорогим та складним. Однак всі майстри сподіваються, що колись українські діти гратимуться саме з українською лялькою.
[300x260]