Прочитала книгу Марії Матіос «Солодка Даруся».. як сказав Богдан Червак, так пишуть або навіжені або генії.. Вельми, вельми цікава книга… є книги, наче квіти з дивним, п’янким ароматом, - вони так чарують, що здається що ти поринаєш у інший, чудовий світ, з якого не хочеться повертатися.. є книги, котрі вдаряють у тебе блискавкою, і ти стоїш як очманілий, і не знаєш на якому світі знаходишся… є й такі, що б’ють, як батогом – аби ти нарешті відкрив очі і подивився на цей світ.. який вже він нам є… «Солодка Даруся» чарує мовою і дивним гуцульським звичаєм.. але… і блискавкою може влучити, і батогом вдарити… безболісно, якщо ви ще, звичайно, щось вмієте відчувати, - вона вам просто так не минеться… Це книга з тих, котрі нам потрібно читати.. обов’язково – щоб трохи більше знати про самих себе.. і, можливо, - стати хоч на крихту добрішими одне до одного.. Ця книга про нас з вами.. кожного з нас. Про те, що нам легше не бачити болю тих, хто поряд, а підсміюватись, сміхом тим відмежовуючись і втікаючи від страху.. Про страх, який сковує на все життя.. Про добровільну довічну спокуту.. Про те, наскільки марні запитання: «За що ж – так?!».. Глибока, болюча книга, - як стогін народження, котрий йде з самого нутра і назавше лишається в підсвідомості… Твір доладно збудований – ми бачимо всю історію з кінця, і лише на останніх сторінках книги відкривається вся картина, лиш наприкінці приходить розуміння причин, і всі вузли розплутуються.. І нехай люди кажуть: «Чудна Даруся».. потім побачать, що насправді – зболена.. А яка колоритна лінія розмов сусідів, котра паралельно до основної (а здається,- ніби за кадром), йде через усі сторінки книги, відтіняючи чи пояснюючи головний сюжет. Складний, багатовимірний твір. Почитайте. Варто…. http://www.liveinternet.ru/users/ullisa/post11151767/

Відома українська письменниця Марія Матіос, автор таких книг як «Солодка Даруся», «Нація», «Життя коротке» та інших, звернулася з відкритим листом до Генерального прокурора Віктора Пшонки. Текст листа має у своєму розпорядженні «Дзеркало тижня». У листі письменниця заявляє про початок політичного переслідування після виходу її останніх книг. Наводимо текст відкритого листа: «Шановний Генеральний прокуроре України! Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року з «благословення» Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме – письменницька творчість. Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували «громадянку Марію Матіос» у приміщенні львівського видавництва «Піраміда» з метою вилучення з продажу моєї книги «Вирвані сторінки з автобіографії», яка, до речі, визнана «Книгою року-2010». Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин із своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки. Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий «оригінальний» спосіб! Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев’ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?! Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців тих будинків у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене? Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за «царя гороха», і розшукував «громадянку М. Матіос», як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за згодою одних із багатьох «опитаних», колишніх моїх сусідів по найманій квартирі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни). Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь, гідність і моє письменницьке ім’я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким. Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості – його читач, а не така одіозна «підтримка багнетами» чи, боронь Боже, силами «Альфи», яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні. Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників. Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого «всеукраїнського» розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських «шерифів» у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м’язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності. Шановний Вікторе Павловичу! В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?! Буду вельми вдячна за відповідь по суті». http://zik.com.ua/ua/news/2011/01/12/266257

- Люди не люблять тужити, вони взагалі нічого не люблять. - Нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре. - Жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти. (М.Матіос)