Давно не їв справжньї історико-пригодницької літератури. Вміння автора затягувати читача вглиб сюжету так, що в нього залишається стійке відчуття власного спостереження подій, неперевершене і тим більш цінне, що повість автобіографічна. В ній подані приклади боротьби чекістів за управління землями теперішніх Черкаської та Кіровоградської областей та впертого небажання місцевих коритися тому управлінню, бо в чекістів якісь незрозумілі звичаї...
Вполювали вони на шляху якось голову подільського Губчека Вільгурде-Соколова, погортали його документи, та де їм зрозуміти, якими казковими мріями живуть червоні пролетарі..

"..посвідчення, що т. Вільгурде-Соколов є членом колегії Всеросійської Чека у Москві. Наказ, підписаний Дзєржінским, щоб Вільгруде-Соколов негайно виїхав на посаду голови Красноярської Губчека, в очищеній від армії Колчака Сибірі. Найбільший, безперечно, в історії світа кат висловлював у тому наказі віру, що Соколов, що його він знає, як “доброго працьовника” і організатора — виправдає його довіря і очистить Сибір від “контр-революції”.
В партійному білеті у шовковій червоній окладинці було зазначено, що т. Вільгруде-Соколов є членом компартії з 1917 р. В білеті лежав рівненько зложений власноручний лист Лєніна. В ньому Ленін хвалив голову красноярської губчека за “клясову чуйність і стійкість”, дякував за “самовіддану роботу” по ліквідації “конт-революцїї” у Сибірі; дальше висловлював надію, що незабаром товаріщ Вільгруде займе становище голови Вселатвійської Чека у своїй батьківщині — Латвії...
Окремо лежало декілька листів від Дзєржінського, у яких старший кат повчав молодшого. “Благодарственная грамота” від ВЦІК-а. Дипльом на “почесну зброю” від Всеросійської Чека. Знову наказ Дзєржінського: “Червона армія очистила Україну... Як людина, що має досвід в очищенні пофронтових місцевостей від внутрішньої контр-революції, негайно виїжджайте в розпорядження ВУЧека. Сподіваюся, що й на цей раз виправдаєте надії, які я на вас покладаю”.
Так товаріщ Вільгруде-Соколов став головою Чека прифронтового Поділля.
“Попрацювати” він вже встиг. Про це свідчила пачка протоколів засідань колегії Чека, що лежала між іншими паперами в скрині. Були це довжезні списки людей, а поперек кожного списка, грубим червоним олівцем, одна велика літера: Р — скорочене: розстріляти. І підпис: Вільгруде-Соколов. Члени колегії губчека підписували ті “протоколи” пізніше, лише для форми. Всі протоколи були датовані днями лиш останніх трьох місяців і то неповних. Підрахувавши, приблизно, списки по сторінках, отримую цифру — чотири тисячі. Всі прізвища, за рідкими винятками, українські. Проти кожного стояло: вік, заняття, коротке обвинувачення. Вік — від п'ятнадцяти до семидесяти, осіб обох полів. Заняття — переважало хліборобство. “Обвинувачення” бреніли: “петлюрівщина”, “вороже відношення до совєтської власті”, “агітація проти большевизму”, “переховування зброї”, “переховування бандитів”, “затаювання хліба від власті”, “контр-революційна проповідь в церкві”, “шовіністичне навчання дітей у школі”...
Голова подільської Чека вивозив до Харкова таємні документи, бо Винниця була поважно загрожена повстанцями й партизанами.
В скрині, в окремій обгортці, лежали таємні накази ВЧК-а з Москви. Короткі, лаконічні, жорстокі. Мені досі жаль, що не сповнилася моя тодішня мрія — вивезти їх закордон.
Наведу по пам'яті зміст одного.
Щоб знав увесь світ.
Дзєржінскій писав, що за відомостями, які він одержав, в Україні, після заняття її червоним військом, значно поширилися “шовіністичні” настрої. “Куркульське” село і українська інтелігенція мріють про самостійну Україну. З огляду на те, що війна з Врангелем, Петлюрою і поляками ще не скінчилася, це криє в собі велику небезпеку для існування совітів в Україні. Треба дати відчути населенню тверду руку совітської власті. А тому, він наказує головам всіх губчека в Україні перевести масовий розстріл осіб, у відношенні яких може бути підозріння, що в дальшій боротьбі вони можуть стати по стороні ворога. Особливо-ж треба натиснути на розстріл осіб, у відношенні яких хоч і нема підозрінь, що вони можуть приняти активну часть в боротьбі, але знані серед населення і мають на нього впливи, або користуються повагою. Списки таких осіб, після розстрілу, вивішувати на видних місцях із зазначенням, що вони розстріляні за те, що збиралися боротися проти большевиків. Розстріли треба перевести так, щоби від них лишився ефект, який відбив би у населення охоту мріяти про боротьбу за самостійну Україну. Нижче йшов подаваний Дзєржінським з Москви цифрований плян розстрілів по окремих містах. Одеса і Київ мали розстріляти по вісім тисяч чоловік. Полтава, Харків, Катеринослав і Винниця — по шість. Житомир і Єлисаветград — по чотири тисячі. Чернігів і Херсон — по дві. Головам губчека наказувалося виробити негайно цифровані пляни розстрілів для повітів."
[514x699]