Криївка 2. Замальовка із творення команди
17-09-2008 02:15
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
blogs.pravda.com.ua/authors...fd9f227d3/
Обід. Один із двориків Старого львівського будинку на площі Ринок. Співбесіда. Для того щоб потрапити на співбесіду потрібно було знайти потрібний номер на порталі будинку, а потім, пройшовши темний коридор, сходи, вийти у старе львівське подвір'я по обох боках котрого стоять середньовічні стіни, місцями на них ростуть дерева та інша віртуальна зелень. У дворику криво покладена бруківка, що зумовлює виникнення несподіваних калюж. Час від часу подвір'ям проходять місцеві мешканці з сумками та здивованим обличчям (більшість із них все ж страждає від тривалої ізоляції в середньовічних будинках, що творить на них невідворотний психологічний вплив). Посеред подвір'я стоїть старенький стіл за яким сидять троє засновників компанії та із запалом в очах розповідають про унікальну можливість стати при витоках однієї із найбільших ресторанних компаній в цій країні. Особливої родзинки переговорам надавало несподіване, проте регулярне, пришестя місцевих гризунів, які вражали величезними розмірами, спокійною вдачею та очевидною зацікавленістю місцевими бізнес-процесами.
Проте не зважаючи на всі місцеві натюрморти до команди Криївки приєднались хороші спеціалісти, що вже мали добру історію роботи в ресторанній галузі. Усі погодились на умови праці зважаючи на тогочасний стан справ компанії. Добра основа команди була зібрана. Тепер усі згадують ці моменти і дивуються, як вони у такій атмосфері погодились перейти із відносно доброї роботи до компанії у якої офіс без даху та з посторонніми створіннями.
Дія 1
З початком літа команда почала перші полігонні випробовування. На площі Ринок у Львові, біля фонтану Діана, повстав найкращий в місті літній майданчик. Стилізовані старі меблі, строге вбрання персоналу, правильна музика, ранішні яєчні кухаря з Польщі, дзвіночки на столах, чеське пиво, свічки по вечорах, джазмени по вихідних та щонедільна школа танго дозволила протримати фірму на плаву та провести генеральну репетицію перед відкриттям Криївки.
На початку осені будівельні роботи були на завершенні та після декількох відкладень дати відкриття – Криївку все ж знайшли. Перші клієнти зайшли самі без запрошення зі словами: Ви можете нас не обслуговувати, але ми вже стільки чекали, тому просто не підемо звідси – от так і почали працювати. Далі почалось таке від чого були в здивуванні всі працівники, включно із засновниками: кожного дня перед входом в заклад стояла черга відвідувачів, лише для того, щоб просто потрапити досередини. Криївка побила усі рекорди певно, що й України, а Західної України точно. Вітання вояка на вході "Слава Україні" повторювали навіть даїшники, котрі зупиняли працівників на машині після роботи. Відвідуваність закладу і сьогодні тримається понад тисячу людей щодня. За перші три місяці "Криївку відвідало понад сто тисяч гостей із цілого світу.
Основні цілі закладу: без власного остраху презентувати одну із найкращих сторінок української історії, а саме існування Української Повстанської Армії у формі відкритого музею, де кожен відвідувач може не лише подивитись, а й відчути атмосферу патріотизму, потрапити у такий собі заборонений світ. Попри те, що відвідувачі можуть чути добру патріотичну музику їсти та пити, стріляти з пістолетів та бігати у мазепинках, вони охоче прочитають присягу вояків УПА, побачать фото реальних людей та дізнаються про Шухевича та Бандеру не "пропагандну" правду. Ще одна ціль – це побороти дурнуватий міф Львова про радикалізм та нелюбов до "Москалів".
І останнє це наголосити, що УПА це добра та все ж історія України, – її потрібно гідно шанувати, проте жити сьогоднішнім, без використання та спекулювання. Це свого року гідне усвідомлення спільного європейської історії задля добрих уроків у майбутньому.
Вдалий піар зробив Криївку топ-новиною на всіх провідних мас-медіа трьох держав (України, Росії та Польщі). Інтернет і сьогодні переповнений дискусіями про моральність відкриття такого закладу, Криївка навіть відкрила власний блог на Українській Правді, щоб висловлювати власну позицію. В перший ж місяць комуністи погрожували подати до суду, а українські "патріоти" написали відкритого листа. Доволі кумедно що запеклі вороги об'єднались у спільних домаганнях.
Проте сьогодні і надалі в Криївку стоять черги тих, хто хоче побачити правдиве розуміння історії і, не в останню чергу через те, що цей заклад уже став невід'ємною частиною бренда міста Львова і приїхати до Львова, але не зайти до "Криївки" – то краще не їхати.
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Обід. Один із двориків Старого львівського будинку на площі Ринок. Співбесіда. Для того щоб потрапити на співбесіду потрібно було знайти потрібний номер на порталі будинку, а потім, пройшовши темний коридор, сходи, вийти у старе львівське подвір'я по обох боках котрого стоять середньовічні стіни, місцями на них ростуть дерева та інша віртуальна зелень. У дворику криво покладена бруківка, що зумовлює виникнення несподіваних калюж. Час від часу подвір'ям проходять місцеві мешканці з сумками та здивованим обличчям (більшість із них все ж страждає від тривалої ізоляції в середньовічних будинках, що творить на них невідворотний психологічний вплив). Посеред подвір'я стоїть старенький стіл за яким сидять троє засновників компанії та із запалом в очах розповідають про унікальну можливість стати при витоках однієї із найбільших ресторанних компаній в цій країні. Особливої родзинки переговорам надавало несподіване, проте регулярне, пришестя місцевих гризунів, які вражали величезними розмірами, спокійною вдачею та очевидною зацікавленістю місцевими бізнес-процесами.
Проте не зважаючи на всі місцеві натюрморти до команди Криївки приєднались хороші спеціалісти, що вже мали добру історію роботи в ресторанній галузі. Усі погодились на умови праці зважаючи на тогочасний стан справ компанії. Добра основа команди була зібрана. Тепер усі згадують ці моменти і дивуються, як вони у такій атмосфері погодились перейти із відносно доброї роботи до компанії у якої офіс без даху та з посторонніми створіннями.
Дія 1
З початком літа команда почала перші полігонні випробовування. На площі Ринок у Львові, біля фонтану Діана, повстав найкращий в місті літній майданчик. Стилізовані старі меблі, строге вбрання персоналу, правильна музика, ранішні яєчні кухаря з Польщі, дзвіночки на столах, чеське пиво, свічки по вечорах, джазмени по вихідних та щонедільна школа танго дозволила протримати фірму на плаву та провести генеральну репетицію перед відкриттям Криївки.
На початку осені будівельні роботи були на завершенні та після декількох відкладень дати відкриття – Криївку все ж знайшли. Перші клієнти зайшли самі без запрошення зі словами: Ви можете нас не обслуговувати, але ми вже стільки чекали, тому просто не підемо звідси – от так і почали працювати. Далі почалось таке від чого були в здивуванні всі працівники, включно із засновниками: кожного дня перед входом в заклад стояла черга відвідувачів, лише для того, щоб просто потрапити досередини. Криївка побила усі рекорди певно, що й України, а Західної України точно. Вітання вояка на вході "Слава Україні" повторювали навіть даїшники, котрі зупиняли працівників на машині після роботи. Відвідуваність закладу і сьогодні тримається понад тисячу людей щодня. За перші три місяці "Криївку відвідало понад сто тисяч гостей із цілого світу.
Основні цілі закладу: без власного остраху презентувати одну із найкращих сторінок української історії, а саме існування Української Повстанської Армії у формі відкритого музею, де кожен відвідувач може не лише подивитись, а й відчути атмосферу патріотизму, потрапити у такий собі заборонений світ. Попри те, що відвідувачі можуть чути добру патріотичну музику їсти та пити, стріляти з пістолетів та бігати у мазепинках, вони охоче прочитають присягу вояків УПА, побачать фото реальних людей та дізнаються про Шухевича та Бандеру не "пропагандну" правду. Ще одна ціль – це побороти дурнуватий міф Львова про радикалізм та нелюбов до "Москалів".
І останнє це наголосити, що УПА це добра та все ж історія України, – її потрібно гідно шанувати, проте жити сьогоднішнім, без використання та спекулювання. Це свого року гідне усвідомлення спільного європейської історії задля добрих уроків у майбутньому.
Вдалий піар зробив Криївку топ-новиною на всіх провідних мас-медіа трьох держав (України, Росії та Польщі). Інтернет і сьогодні переповнений дискусіями про моральність відкриття такого закладу, Криївка навіть відкрила власний блог на Українській Правді, щоб висловлювати власну позицію. В перший ж місяць комуністи погрожували подати до суду, а українські "патріоти" написали відкритого листа. Доволі кумедно що запеклі вороги об'єднались у спільних домаганнях.
Проте сьогодні і надалі в Криївку стоять черги тих, хто хоче побачити правдиве розуміння історії і, не в останню чергу через те, що цей заклад уже став невід'ємною частиною бренда міста Львова і приїхати до Львова, але не зайти до "Криївки" – то краще не їхати.
Комментарии (3):
морда_зверя
17-09-2008-02:46
удалить
Дану статтю хочу почати цитатою легендарного коменданте Кубинської революції Че Гевари (1959р.): "Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. "Зелені брати" у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою".
В контексті політики популяризації УПА серед українського народу і не тільки, ми зробили інформаційні листівки серії "Що таке УПА? Для чайників". Сподіваюсь вони допоможуть більш повно та достовірно зрозуміти за що боролись повстанці. І це будуть позитивні думки та роздуми наших побратимів і опонентів, яких на форумах нашого блогу є чимало.
Отже, за що боролась Українська Повстанська Армія (УПА)?
УПА боролась за Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі. Такою була ідеологія УПА.
Прапор УПА. Геніяльне визначення України дав геніяльний Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України...". А далі: " Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла "відбирати її від ворога", – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?".
... місяць жовтень року 1942 – створення УПА.
6 – кількість генералів УПА.
1907 – рік народження 3 з 6 генералів УПА.
150 тис. км2 – загальна площа території охоплена повстанцями у 1944 (для порівняння територія більша від Греції з населенням Нідерландів).
100 тис. – загальна чисельність повстанців станом на жовтень 1944.
169485 – кількість виселених з території України станом на 1 липня 1952.
32 – наймолодший вік генерала УПА, 37 – найстарший.
Таємні псевда генералів – Тарас Чупринка, Клим Савур, Перебийніс, Лицар, Легенда, Леміш.
Романа Шухевича знали під псевдами – Борис Щука, Роман Лозовий, Тарас Чупринка, Тур.
1 Літак захоплений повстанцями у німців.
Закордонні Рейди -Словаччина, Румунія (компанія "Криївка" допомогла видати книгу Рейд УПА в Румунію 1949 р), Польща, Австрія, Німеччина, Угорщина, Чехія.
Декілька слів про лідерів УПА:
Бандера. Його цитата: "Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючою людиною і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу. Мій блаженної пам'яті батько, який уосіблював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само як мого брата і моєї сестри та української молоді".
Шухевич. Народився 17-го липлня 1907 в Краківцях Яворівського району Львівської області. Член ОУН від 1929 року. У 1938-1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі в ранзі поручника. З осені 1943-го в ранзі підполковника очолив УПА. В липні 1944-го на підпільному і Великому зборі Української Головної Визвольної Ради обраний Головою Генерального Секретаріату Військових справ УГВР. Іменований УГВР генерал-хорунжим УПА у 1946 році. Загинув у 1950 році.
Клячківський. Провідник ОУН м. Львова. Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ із січня 1942 року; член проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Іменований майором та призначений крайовим командиром УПА-Північ з 1944 року. Член ГВШ УПА. Загинув геройською смертю у бою з переважаючими силами НКВД біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Посмертно іменований УГВР полковником УПА.
ВасильКУК. Після смерті Шухевича в березні 1950 року перебирає на себе обов'язки керівника УПА. Захоплений у полон 1954 року, Кук 6 років знаходився в ув'язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". Після проголошення незалежності України він очолив науковий напрямок роботи Братерства УПА й займався громадською діяльністю. Генерал-хорунжий УПА Василь Кук – останній головнокомандуючий УПА (зараз компанія "Криївка" допомагає у виданні книги про цю легендарну особу, про його людське обличчя, таким яким він був в житті і як він прожив життя, зокрема, в такій державі як СРСР).
Хрест Бойової Заслуги УПА. Нагорода введена наказом Головного Командування УПА ч./3/44 про встановлення й призначення військових відзначень 27.01.1944 р. Підписав Головний Командир УПА Роман Шухевич (який до речі в 30-х роках 20ст. мав власну успішну рекламну компанію в Галичині). 05.03.2008 р. Полковнику УПА Василю Левковичу (псевдо "Вороний") вручили Золотий Хрест Бойової Заслуги УПА:
http://www.kryjivka.com.ua/news/33.htm.
Закінчити цей просвітній екскурс я також хочу цитатою: "Якби у французької армії був такий дух, яу в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію". Шарль де Голль, Президент Франції (1959-1969).
25-03-2008 A.K. Lion & команда Криївки.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/47e82f989f1cf/
В контексті політики популяризації УПА серед українського народу і не тільки, ми зробили інформаційні листівки серії "Що таке УПА? Для чайників". Сподіваюсь вони допоможуть більш повно та достовірно зрозуміти за що боролись повстанці. І це будуть позитивні думки та роздуми наших побратимів і опонентів, яких на форумах нашого блогу є чимало.
Отже, за що боролась Українська Повстанська Армія (УПА)?
УПА боролась за Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі. Такою була ідеологія УПА.
Прапор УПА. Геніяльне визначення України дав геніяльний Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України...". А далі: " Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла "відбирати її від ворога", – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?".
... місяць жовтень року 1942 – створення УПА.
6 – кількість генералів УПА.
1907 – рік народження 3 з 6 генералів УПА.
150 тис. км2 – загальна площа території охоплена повстанцями у 1944 (для порівняння територія більша від Греції з населенням Нідерландів).
100 тис. – загальна чисельність повстанців станом на жовтень 1944.
169485 – кількість виселених з території України станом на 1 липня 1952.
32 – наймолодший вік генерала УПА, 37 – найстарший.
Таємні псевда генералів – Тарас Чупринка, Клим Савур, Перебийніс, Лицар, Легенда, Леміш.
Романа Шухевича знали під псевдами – Борис Щука, Роман Лозовий, Тарас Чупринка, Тур.
1 Літак захоплений повстанцями у німців.
Закордонні Рейди -Словаччина, Румунія (компанія "Криївка" допомогла видати книгу Рейд УПА в Румунію 1949 р), Польща, Австрія, Німеччина, Угорщина, Чехія.
Декілька слів про лідерів УПА:
Бандера. Його цитата: "Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючою людиною і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу. Мій блаженної пам'яті батько, який уосіблював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само як мого брата і моєї сестри та української молоді".
Шухевич. Народився 17-го липлня 1907 в Краківцях Яворівського району Львівської області. Член ОУН від 1929 року. У 1938-1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі в ранзі поручника. З осені 1943-го в ранзі підполковника очолив УПА. В липні 1944-го на підпільному і Великому зборі Української Головної Визвольної Ради обраний Головою Генерального Секретаріату Військових справ УГВР. Іменований УГВР генерал-хорунжим УПА у 1946 році. Загинув у 1950 році.
Клячківський. Провідник ОУН м. Львова. Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ із січня 1942 року; член проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Іменований майором та призначений крайовим командиром УПА-Північ з 1944 року. Член ГВШ УПА. Загинув геройською смертю у бою з переважаючими силами НКВД біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Посмертно іменований УГВР полковником УПА.
ВасильКУК. Після смерті Шухевича в березні 1950 року перебирає на себе обов'язки керівника УПА. Захоплений у полон 1954 року, Кук 6 років знаходився в ув'язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". Після проголошення незалежності України він очолив науковий напрямок роботи Братерства УПА й займався громадською діяльністю. Генерал-хорунжий УПА Василь Кук – останній головнокомандуючий УПА (зараз компанія "Криївка" допомагає у виданні книги про цю легендарну особу, про його людське обличчя, таким яким він був в житті і як він прожив життя, зокрема, в такій державі як СРСР).
Хрест Бойової Заслуги УПА. Нагорода введена наказом Головного Командування УПА ч./3/44 про встановлення й призначення військових відзначень 27.01.1944 р. Підписав Головний Командир УПА Роман Шухевич (який до речі в 30-х роках 20ст. мав власну успішну рекламну компанію в Галичині). 05.03.2008 р. Полковнику УПА Василю Левковичу (псевдо "Вороний") вручили Золотий Хрест Бойової Заслуги УПА:
http://www.kryjivka.com.ua/news/33.htm.
Закінчити цей просвітній екскурс я також хочу цитатою: "Якби у французької армії був такий дух, яу в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію". Шарль де Голль, Президент Франції (1959-1969).
25-03-2008 A.K. Lion & команда Криївки.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kryjivka/47e82f989f1cf/
морда_зверя
15-12-2008-02:21
удалить
ЗНОВУ ПОРА ДО «КРИЇВКИ»
Бункер (схрон, криївка) українських повстанців – і досі у центрі Львова. Незважаючи на проросійськість усіляких силових структур, ненависництво до України наших авторитетів… Хто не вірить, має не полінуватися встигнути лишити свої сліди на бруківці площі Ринок. Ось тут, поряд із ратушею, де втілюють у життя свої «мерські» закони владці галицької столиці, – і славетна «Криївка». Однак у «штабі упівців» нині не роздають грипсів, не вручають потаємних циркулярів, а …святкують неминаючу минущість сьогодення з пікантним смаком минувшини. У цьому переконався й кореспондент СіДу.
НЕ ЗАБУДЬМО, ЩО «ГЕРОЯМ СЛАВА»
«Десь там, далеко, на Волині, де народилась армія УПА». Зазвичай, коли звучать ці пісенні рядки, і виконавці, і слухачі «переселяються» чи то на Турійщину (урочище Вовчак), чи на Костопільщину. Інколи згадують і перші відділи Української повстанської армії,не лише ті, що сформовані націоналістами-бандерівцями у жовтні 1942-го. Тоді називають прізвище Бульби-Боровця, чиє ім’я таке ж, як і в Кобзаря. Той, хто став батьком УПА, про ці події згодом написав у книзі «Армія без держави», яку ще до відновлення української державності публікувала на своїх шпальтах волинська «Народна трибуна».
Але при чім тут Львів? Так, його заснував волинський князь Данило Романович, перший український король, на честь свого сина Лева. Так, тут були і є тисячі справжніх, а не бутафорних патріотів. І саме у стольному граді Галичини ефектно вміють експлуатувати недавню минувшину, аби не тільки плекати українських патріотів, а й наповнювати кишені чи гаманці (даруйте, поповнювати рахунки). Тож стукаємо у двері «Криївки»…
Чоловік із привідчиненого вікна, пильно глянувши на нас, промовляє: «Слава Україні!» У відповідь начебто дружно гукаємо: «Героям слава!» Повстанець, уже стоячи у дверях, запитує, чи є з-поміж нас москалі, комуністи. Сподіваючись, що треба говорити правду, відповідаємо вже не так злагоджено: «Нема… Є… Ні… Так». «Ну, то дуже прошу!» – дарує усмішку чоловік з автоматом на плечі. І попри здивування (надто коли ви зациклені на антиукраїнських ідеологемах), заспокоює: «Прошу, друзі… То не завадить для сміливості-відваги». Відтак у правиці кожного немоскаля-москаля опиняється келишок (грамів 50) із медовою настоянкою. Напій чоловік наливає з баклажки кольору хакі. І вже тоді навіть україноненависники змінюють свої переконання. Кардинально! Надто після перебування в «Криївці».
І ЗМАРНІЛА ВТІХА ПАРТИЗАНКИ, Й ЕЛІКСИР ПАТРІОТА
Грішний автор цих рядків щось цвенькає пристарілій пані. А та – опа! – не орудує українською. І бабулька російською починає славословити щодо бандерівської кухні. Згадавши цибулькове «о бля, вобще», надягаю окуляри й імітую здатність прочитати меню.
Чтиво чтивом, а шлунок – справжній екзаменатор. Попорпавшись у кишенях, замовляю «Змарнілу втіху партизанки» (домашню печену ковбасу), «Перше причастя героя» (борщ), «Волинські шпацери» (картопляні вареники, смажені зі шкварками, у сметані), напій «Еліксир патріота». Чудово! Біс (перепрошую, панове) із ними, тими кусючими цінами…
Хоча найбільша розкіш – спілкування. Велемовне товариство, наминаючи страви з вояцьких мисок, щось теревенить. Уливши в себе «краплю» зігрівального, писар із СіДу покивує головою, слухаючи всілякі різномовні придибенції. Якась архаїчна пані, блискаючи вицвілими очицями (стара, на кілька літ молодша від автора цих рядків), запрошує моїм коштом випити «Юзьо з Люфтваффе» або «Медовуху на трезвяка» чи «Дитинство Степана».
«Туман яром…» Коли чую це пісенне зізнання, вплітаю і своє хриплувато-безголосе «…туман долиною…»
У ПОЛОНІ ПОГЛЯДІВ ОФІЦІАНТОК ЗІ «ШМАЙСЕРАМИ»
В обох «салях» «Криївки» зі збільшеними копіями повстанських світлин із кадебістського архіву велелюдно й велемовно. Офіціанти зі «шмайсерами», страви у військових мисках. І невимушеність. «Эти бандеровцы – классные ребята. Помнишь, Норильское восстание, даже Солженицын говорил о вас с восхищением». Я покивую на слова сивого московського професора, начебто й сам причетний до тієї героїчної та трагічної нашої історії. За сусідніми столиками чутно англійську, польську мови…
Юрій Назарук, співавтор ідеї «Криївки» (у складі уявної комендатури він значиться керівником проводу), зізнається: «Ми собі встановили, що справлятимемо враження… Історію потрібно сприймати легко, аби не перетворювати минуле на політику, не спекулювати ним».
Піднявшись дерев’яними східцями, автор цих рядків знову опиняється у реаліях 2008-го. Аж не віриться… Відлунює у пам’яті обіцянка юної повстанки: «Частіше буватимеш у «Криївці» – отримаєш іменного ключа, зможеш бути тут, коли захочеш». Її погляд уже був байдужим, коли кореспондент СіДу казав про те, що завше хоче і міг би, коли б…
Творити унікальний простір позитивних вражень, робити себе, місто й країну ліпшими. Схоже, задекларовану мету «криївківці» таки втілюють у життя. Можливо, на щось подібне зважаться й очільники з інших регіонів зі своїм бізнесовим супроводом. У кожному разі автор цих рядків зумів побачити у «схроні» мерів двох міст, видатних майстрів слова, художників. Утім ліпше кожному читачеві самому побувати в повстанській «Криївці», аніж витрачати зір на чтиво суб’єктивних писань.
Віктор ВЕРБИЧ, Львів
Бункер (схрон, криївка) українських повстанців – і досі у центрі Львова. Незважаючи на проросійськість усіляких силових структур, ненависництво до України наших авторитетів… Хто не вірить, має не полінуватися встигнути лишити свої сліди на бруківці площі Ринок. Ось тут, поряд із ратушею, де втілюють у життя свої «мерські» закони владці галицької столиці, – і славетна «Криївка». Однак у «штабі упівців» нині не роздають грипсів, не вручають потаємних циркулярів, а …святкують неминаючу минущість сьогодення з пікантним смаком минувшини. У цьому переконався й кореспондент СіДу.
НЕ ЗАБУДЬМО, ЩО «ГЕРОЯМ СЛАВА»
«Десь там, далеко, на Волині, де народилась армія УПА». Зазвичай, коли звучать ці пісенні рядки, і виконавці, і слухачі «переселяються» чи то на Турійщину (урочище Вовчак), чи на Костопільщину. Інколи згадують і перші відділи Української повстанської армії,не лише ті, що сформовані націоналістами-бандерівцями у жовтні 1942-го. Тоді називають прізвище Бульби-Боровця, чиє ім’я таке ж, як і в Кобзаря. Той, хто став батьком УПА, про ці події згодом написав у книзі «Армія без держави», яку ще до відновлення української державності публікувала на своїх шпальтах волинська «Народна трибуна».
Але при чім тут Львів? Так, його заснував волинський князь Данило Романович, перший український король, на честь свого сина Лева. Так, тут були і є тисячі справжніх, а не бутафорних патріотів. І саме у стольному граді Галичини ефектно вміють експлуатувати недавню минувшину, аби не тільки плекати українських патріотів, а й наповнювати кишені чи гаманці (даруйте, поповнювати рахунки). Тож стукаємо у двері «Криївки»…
Чоловік із привідчиненого вікна, пильно глянувши на нас, промовляє: «Слава Україні!» У відповідь начебто дружно гукаємо: «Героям слава!» Повстанець, уже стоячи у дверях, запитує, чи є з-поміж нас москалі, комуністи. Сподіваючись, що треба говорити правду, відповідаємо вже не так злагоджено: «Нема… Є… Ні… Так». «Ну, то дуже прошу!» – дарує усмішку чоловік з автоматом на плечі. І попри здивування (надто коли ви зациклені на антиукраїнських ідеологемах), заспокоює: «Прошу, друзі… То не завадить для сміливості-відваги». Відтак у правиці кожного немоскаля-москаля опиняється келишок (грамів 50) із медовою настоянкою. Напій чоловік наливає з баклажки кольору хакі. І вже тоді навіть україноненависники змінюють свої переконання. Кардинально! Надто після перебування в «Криївці».
І ЗМАРНІЛА ВТІХА ПАРТИЗАНКИ, Й ЕЛІКСИР ПАТРІОТА
Грішний автор цих рядків щось цвенькає пристарілій пані. А та – опа! – не орудує українською. І бабулька російською починає славословити щодо бандерівської кухні. Згадавши цибулькове «о бля, вобще», надягаю окуляри й імітую здатність прочитати меню.
Чтиво чтивом, а шлунок – справжній екзаменатор. Попорпавшись у кишенях, замовляю «Змарнілу втіху партизанки» (домашню печену ковбасу), «Перше причастя героя» (борщ), «Волинські шпацери» (картопляні вареники, смажені зі шкварками, у сметані), напій «Еліксир патріота». Чудово! Біс (перепрошую, панове) із ними, тими кусючими цінами…
Хоча найбільша розкіш – спілкування. Велемовне товариство, наминаючи страви з вояцьких мисок, щось теревенить. Уливши в себе «краплю» зігрівального, писар із СіДу покивує головою, слухаючи всілякі різномовні придибенції. Якась архаїчна пані, блискаючи вицвілими очицями (стара, на кілька літ молодша від автора цих рядків), запрошує моїм коштом випити «Юзьо з Люфтваффе» або «Медовуху на трезвяка» чи «Дитинство Степана».
«Туман яром…» Коли чую це пісенне зізнання, вплітаю і своє хриплувато-безголосе «…туман долиною…»
У ПОЛОНІ ПОГЛЯДІВ ОФІЦІАНТОК ЗІ «ШМАЙСЕРАМИ»
В обох «салях» «Криївки» зі збільшеними копіями повстанських світлин із кадебістського архіву велелюдно й велемовно. Офіціанти зі «шмайсерами», страви у військових мисках. І невимушеність. «Эти бандеровцы – классные ребята. Помнишь, Норильское восстание, даже Солженицын говорил о вас с восхищением». Я покивую на слова сивого московського професора, начебто й сам причетний до тієї героїчної та трагічної нашої історії. За сусідніми столиками чутно англійську, польську мови…
Юрій Назарук, співавтор ідеї «Криївки» (у складі уявної комендатури він значиться керівником проводу), зізнається: «Ми собі встановили, що справлятимемо враження… Історію потрібно сприймати легко, аби не перетворювати минуле на політику, не спекулювати ним».
Піднявшись дерев’яними східцями, автор цих рядків знову опиняється у реаліях 2008-го. Аж не віриться… Відлунює у пам’яті обіцянка юної повстанки: «Частіше буватимеш у «Криївці» – отримаєш іменного ключа, зможеш бути тут, коли захочеш». Її погляд уже був байдужим, коли кореспондент СіДу казав про те, що завше хоче і міг би, коли б…
Творити унікальний простір позитивних вражень, робити себе, місто й країну ліпшими. Схоже, задекларовану мету «криївківці» таки втілюють у життя. Можливо, на щось подібне зважаться й очільники з інших регіонів зі своїм бізнесовим супроводом. У кожному разі автор цих рядків зумів побачити у «схроні» мерів двох міст, видатних майстрів слова, художників. Утім ліпше кожному читачеві самому побувати в повстанській «Криївці», аніж витрачати зір на чтиво суб’єктивних писань.
Віктор ВЕРБИЧ, Львів
Комментарии (3):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Криївка 2. Замальовка із творення команди | морда_зверя - Looking Death in the Face |
Лента друзей морда_зверя
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»