Книги для мене — це ліки. Ліки, які приймають ложками або в вигляді вакцини. Книги, які мені "необхідно приймати" кожний день - моя "доза" і вона, повинна володіти певними властивостями і певною консистенцією... Книги - те, що рятує від самотності, суму і болю... Просто читай, отримуй свою порцію спокою...просто слухай шелест похучих сторінок... просто поринай в інший світ...учись і черпай з них нове... книги з пустими рядками, їх не можна прочитати , в них можна тільки повірити...
Спогади - моє особисте пекло!!! Чому? Я з жахом і болем розумію, що цього не повернути....Таке пекло в кожного є... кожний за нього тримається, не в силі відпустити.... Спогади..... спогади... вони несуть з собою розуміння , що змінити нічого не можна.. а змиритися - інша справа.... просто відпустити, зробити паралель.. тоді, вони будуть ніби і близько, але і не торкатись тебе... треба завжди знаходити сили.. бо без цього ніяк!
Час можна порівняти зі снігом –здається, ти спіймав його, але несподівано втратив, лишивши лише мокрий слід на долоні. Цей слід - це спогади. Не важливо які вони: гіркі, як справжній шоколад, солодкі, як запах чайної троянди чи хмільні, як вино найкращого урожаю.Головне, що спогади є, і ти живеш ними, наповнюєшся щодня. Іноді з ними складно жити. Адже це боляче – знову і знову перекручувати в думках страшні події. Це наче нічний кошмар. Кожен раз ти запевняєш себе, що це не насправді. Єдина складність – не можна відкрити двері, що вже зачинились. Але завжди, де є двері, мають бути вікна, про них, можливо, ніхто не подбав. Можливо,вони відкриті, і у вас є ще один шанс. Повернутись у минуле ви не зможете, але виправити помилки в майбутньому цілком можливо (майбутнє поки що ніхто не відміняв). В житті нічого не відбувається випадково. Все пов’язане між собою певною закономірністю. Розуміння цього допомагає жити. Засинаючи під захід сонця, задумуєшся чи настане те «завтра», а прокидаючись з першим промінням розумієш, що ще живеш, можеш ловити ніздрями повітря. А головне усміхатись від думки того, що нарешті зрозумів, що таке щастя. Так, в тяжкі хвилини плаче душа. Але сльози – це не вияв слабості, це ознака того, що ти ще людина, яка може відчувати, любити, страждати і радіти, сприймати біль і радість, відрізняти добро від зла. Буває, що страх проникає до найменшої клітинки тіла. А потім він породжує слабість. Втекти від цього неможливо . Ви пробували втікати самі від себе? Складно і нереально. Знаю, намагалася, не вийшло, не шкодую. Це багато чому навчило, головне - дихати, дихати,дихати……жадібно ковтати повітря і……….. боротись.
P.S: ваше життя – реальність, не потрібно занурюватись і ховатись за стіни ілюзій. Сліди від ударів не залишає лише вода. У кожного свої біди, проблеми, страхи, які лишають певні сліди в нашій підсвідомості. Від цього нікуди не дітись, не втекти, не сховатись навіть за ілюзіями.