Не кожній людині дано сприймати красу щохвилини і незалежно від обставин, для сприймання потрібна хвиля якоїсь іншої природи, ніж електромагнітна, механічна чи звукова. Людина постійно випромінює певні хвилі, їх природа складає частку сутності цієї людини, але за змістом вони дуже різні у різні миттєвості часу. І чому фортепіанний концерт може прислужитись тлом для буденних справ, як він лунає з комп’ютерних колонок, і викликати небуденні емоції, як спостерігати за перебігом пальців піаніста клавішами? Резонанс двох хвиль: неповторно-індивідуальної і зовнішньої, але породженої талантом і через те вічно живої.
Фільм про складно переплетену долю двох талантів – старої вчительки музики фрау Крюґер і молодої учениці Дженні. В сприйманні картини головне не те, що Дженні засуджено за вбивство, саме засуджено, бо факт її вини не досить переконливий, а вир емоцій, породжений надзвичайними натурами, вони вистрілюють блискавками і вибухають громами; гордовита стриманість вчительки приховує вічний біль забороненого і страченого кохання, а люта агресивність Дженні миттєво сублімується в геніальні витвори музичної імпровізації, що викликають катарсис цілого залу німецької опери. Режисеру вдається переконати глядача в геніальності своєї героїні, мало хто знімав так кіно про навіть відомих музичних геніїв сучасності, щось на моїй пам'яті немає більше подібних фільмів.
Перші кадри викликають подив: дівчинко підводиться зі шконки і спокійно дістає цигарку з кишені повішеної сокамерниці, сюреалізм увертюри ставить нездоланну стіну між її світом і суспільством, тут сенс в тому, що з талантом народжуються, а стіни муруються обставинами життя, долаючі які, неможливо уникнути втрат.
[700x337]