Читаючи спогади про людину, що стала не просто легендою, а й символом українського часу,
в якому видобувалась незалежність, неабияк дивувався за образ, намальований Григором
Мельником - львівський батяр Стефанко, вдалий на публічні витівки перед очима польської
поліції, та його побратим душею не кривив, нічого малознаний своїм місцем в Організації
перед більшим загалом її членів, Провідник Крайової Екзекутиви не робив дарма. "Гидуй
всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і
не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть
підступу." Кожне правило життя борця за честь і визволення знаходило втілення в особистих
вчинках цієї Людини.
Зі спогадів Степана Мудрика, члена Проводу ЗЧ ОУН після закінчення 2-ї Світової війни:
"У липні 1997 у Львові була розмова про нашу визвольну боротьбу в 30-х роках.
Ярослав Сватко запитав, чим пояснити, що в згадані
роки молодь так часто включалась у працю, незважаючи на небезпеку втратити волю, а то й
життя. Питання вимагало ширшої відповіді, відтворення образу тодішнього становища
українського народу, зокрема під окупацією більшовистської Москви і шовіністичної Польщі.
Молодь чула від батьків про наші Визвольні змагання і втрату держави 1918-20 років. Молоде
покоління відчувало обов'язок боротися за незалежність і вірило, що мусить довершити
будову держави, вивчивши помилки минулого. Потребу боротьби загострювала дурна
шовіністична політика поляків, які на кожному кроці зневажали гідність української людини.
Польський уряд визискував до українців соціяльно і змагав до винищення українського народу.
ОУН почала активно діяти проти окупанта і здійснювати відплати і акції. Діяльність і розмах
ОУН мав для молоді притягаючу силу. Зокрема ОУН набрала широкий розмах боротьби в часі,
коли на чолі КЕ став Степан Бандера. З огляду на широку конспірацію тоді ще ніхто не знав
прізвища Провідника.." Стіймо. Урок перший: коли діє окупант, не важливо, чи зовнішній, чи
внутрішній, ефективна сильна Організація, коли широкому загалу невідомо, хто нею керує.
Люди мають бачити наслідки роботи, зміни в житті і не перейматись, чиє ім'я потрібно згадувати
у щоденних молитвах. Зараз вулицями гомонять волонтери т.зв."Сильної України". Дехто вірить,
але ж її широко відомий лідер вважає, що сила в грошах, і гроші - його об'єднуюча ідея. Ідея,
а не засіб!

Слово Провідника
Хто будує на невластивих для нашого грунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих змаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.

З москалями нема спільної мови.

Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і не причетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними і незалежно від них. Найважливіша справа — здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об'єкт своєї політичної праці беремо усю народну масу.

Коли якась група своє існування і свою роботу на українському відтинку спирає в засада на засоби і на підтримку чужосторонніх чинників, то тим самим вона і її робота стають експозитурою тих чинників в українському житті. Це діється закономірно, без уваги на те, чи це признається, чи приховується і заперечується. Бо ціла робота, її зміст, її напрямок, мусить бути такий, якого собі бажають та на який погоджуються дотичні „спонсори".

Всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на допомогу західних держав, і до їхньої політики хотіли б достосовувати українську політику — йдуть безвиглядними манівцями.

Ідеологічно-політична робота кожного політичного чинника повинна бути прямою і безпосередньою. В національному житті повинно кожне середовище виконувати свою властиву функцію в таких межах, формах і такими засобами, на які воно може спромогтися власними силами та які відповідають його дійсним впливам в українському суспільстві. Кожне серйозне середовище повинно вести свою діяльність за всяких внутрішніх і зовнішніх умов, незалежно від інших факторів.

Не можна робити принципів, політичних засад із того, що важливе тільки в одній, означеній ситуації чи є питанням тактики. Принципова політика полягає в тому, що послідовно прямуємо до основної мети найуспішнішими, найпевнішими шляхами в усіх ситуаціях, при всіх змінах, не відступаючи від неї, здійснюючи той самий основний принцип.

Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу.