Єдність та боротьба протилежностей - диалектичний постулат, почутий ще в радянській школі, є одним з небагатьох законів існування живої розумної природи, що підтверджується незалежно від панування суспільних ідеологій. В такій великій за обсягом системі, якою є наша країна, загальний філософський закон порядкує життя під себе, хочемо ми цього, чи ні. Один народ з двома діаметрально протилежними способами мислення. Все, що цінно для однієї половини суспільства, викликає шалене неприйняття для іншої. Що насправді і з якою метою робили монументальні історичні постаті, цінні для першої половини, зовсім не цікавить представників другої половини, яким необхідно лише ганьбити і втоптувати в бруд. Житомирські комуністи називають генерала Шухевича вбивцею українських жінок і дітей, деякі учасники лірушної спільноти "Ізраїль" в унісон галасують про його участь у вбивстві євреїв, і навіть коли про факт переховування дружиною Шухевича єврейської дівчини у 1942 році (вона дожила до наших часів) заявив в пресі відомий український поет єврейського походження, для них це не буде аргументом. Велика система існує у вічній боротьбі, вся історія тому приклад. Ми можемо говорити тільки про рівень культури людини. Будь-яка нація представлена людьми високої культури і - десь на протилежнім боці системи людьми без певного уявлення про культуру людини. 16-серійна стрічка "Важкий пісок" демонструє певний зріз прошарку єврейского ремісного люду з малого українського містечка, і якщо ніхто в очі не бачив євреїв з найвищим ступенем загальнолюдської культури і простої мудрості, то їх можна побачити на екрані.
Місто Сновськ Чернігівської губернії. Наприкінці ХІХ ст. там мешкало 35%євреїв, 36%українців і 16%росіян. Я не зрозумів тільки одного, чому автори фільму, демонструючи досить широке полотно тогочасного життя, не вивели жодного українця. В фільмі беруть участь тільки євреї і росіяни
[354x497]

І ще про "велику систему" - Україну. Навесні 1987 року талановитий художник Василь Гнатович Непийпиво в інтерв'ю журналу "Радянська жінка" зненацька проронив ніби риторичне питання: "Зрештою хіба в Радянської влади є інша мета, окрім цієї - зробити всіх щасливими?" Будь-який школяр сьогодні б остовпів, почувши таке з уст людини, що малювала землю, осяяну сонцем. Отака діалектика українського суспільства ХХ-ХХІ століть. Найвищий рівень абстрагування, щоб зберегти хоч щось.