Вишневі ночі.



Люди роблять себе самотніми самі, як не дивно, саме тоді, коли об'єднуються з іншими людьми в боротьбі з тією ж самотою. Фільм ілюструє класичний мотив боротьби любові і обов'язку. Лейтенант НКВД і зв'язкова повстанської армії полюбили один одного. На свою біду полюбили, тому що корпоративна етика цього не дозволяє.. Все могло бути так добре і просто, адже кохання - це так природно для людей. На шляху її стало усвідомлення обов'язку, і шкода що люди рідко замислюються про те, що по суті ніякого обов'язку немає і бути не може. Люди не винні нічого один одному, тому що саме відчуття бути зобов'язаним, вдячним виникає у них відповідно їх бажанням і принципам. Ідеям люди теж нічого не винні, тому що намислюють і вибирають їх для себе самі. І батьківщині теж нічого не винні, тому що нічого у борг у неї не брали. Якщо і винні люди, то тільки собі, і в першу чергу мають бути вірними, вірними собі, своїй суті, тобто бажанням, стремлінням, а це значить і любові. Але все таки не цей мотив тут головний. Сенс полягає в однім діалозі героїв, що зважилися нарешті кинути рамки надуманих зобов'язань. Лейтенант втік з арештованою ним же коханою, а вона привела його у схованку, в якій ховалася від нього ж, коли їй доповіли про небезпеку. - Що ж виходить, нас обох спіймали? - Ні, ми вільні! І вільні вони стали саме в той момент, коли кожний з них вирішив відмовитися від тієї спільноти, до якої себе зараховував, заради своєї любові. Але жодна спільнота не вибачає людини, яка від неї відокремилася, нехай навіть вона не перебігла в інший стан, а просто стала зовні. Цей сюжет, хай неновий, але дуже важливий, виписаний у фільмі дуже красивими і зворушливими фарбами. Картина яскрава, фактурна і чуттєва. Тут можна із задоволенням розглядати і красу людського спілкування, відносин, і деталі одягу, і краєвиди. І цікаве лінгвістичне спостереження: слова української мови мають м'якіше звучання, ніж слова мови російської через фонетичні особливості, але голос, що їх вимовляє, чомусь грубіший [700x525]