[300x225]
Кавуська з горнятка, обпекла мені язика, так що я, висунула його та почала ковтати холодне повітря, але я не закричала, тільки зморщилася від болю і притупила очі. Примостилася на підвіконнику, немов березнева кішка. Дивлюся в вікно, все ж тими притупленими оченятами, невже я тебе дочекалась „мій пухнатику”. Інколи я бачила тебе уввісні. Я вже навіть не чекала тебе, думала, що ти вже не прийдеш до мене. А зараз ти стукаєш своїми пухнатими лапками у моє віконце. Ти справжній. Хочу відчинити вікно і впустити тебе в мою оселю, пригостити смачною кавуською, але цим я тебе погублю. Моє тепло – твій страшний ворог. Твоя краса і загадковість, з якими ти огортаєш наші тіла та душі чудова та дивовижна. Ти холодний, але вмієш гріти серця, залишати тільки теплі і дивовижні спогади про себе. Я люблю неповторність твого візерунку. Я люблю коли ти супроводжуєш мою дорогу. Люблю бродити під твоєю красою. Беру тебе до рук, хочу вловити тебе, але ти танеш і в руках залишаеться тільки водиця, від твого дотику. А сніг все йде та йде.