Скільки думок одразу в голові і не збагнеж... Всі ці люди, недавно ще зовсім чужі, та які вони чужі!.... Ми всі разом вже 3тій рік.... Це ми, "герої нашого міста". Нас обговорюють, на нас тикають пальцями, на нас хочуть бути схожими... Ніби манія величчі, але це не так.... Та я того не освідомлювала до сьогодні...
Сьогодні я розтаюся з ними всіма, саме соьгодні... Я до самого останнього моменту не розуміла, наскільки я їм близька, наскільки вони мені не байдужі.... Все розпадається, не тільки я від"їджаю... І вже ніколи того не буде, що було весь цей час... вони всі мене пам"ятають, навіть дивно, тому що останнім часом я з ними була занад-то далека....
Час зпливає, скоро поїзд... Я не встигаю написати все, що хочу.... Єдине, що я точно знаю це те, що ні за що не поміняла б своє життя на чиєсь інше, навіть бажання змінити якусь мить в мене не виникало... Я приїду - їх не буде, так само, як і не буде в мене ностальгії... Напевно я точно черства до багатьох речей, так само, як і відчуваю багато чого.... Дякую,Вам Всім, певна, що з декотрими ми вже не зустрінимося, а декотрі будуть тут.... Нехай ми і не такі, якими б хотіли бути, але ми є ми, зі своїм смаком, своїм стилем, своїм змістом. Добре, що ми йшли наперекір всій сірій масі разом, нехай і не все нам вдавалось, але ми є ми, ми були разом, ми будемо разом,тому що ми не такі, як вся сіра маса, ми прагнемо чогось більшого.... Наш пам"ятник вже заполонили інші люди, наші думки вони ніколи не досягнуть, тому що плагіат бути нами це суттєва різниця між тим, що ми такі є.... Пробачте, що я не все можу висловити - часу мало... Час не чекає....
Присвячується "Борцям за волю..."