В колонках играет - Disturbed

Знову спантеличена сиджу і думаю чи варто взагалі щось моїх зусиль. Знову запитання а як тоді жити інакше?
Недавно одна людина сказала мені, що знаю я багато чого і майже все можу пояснити, але я ніколи не відчувала те, що відчувала більшість тих, хто менш обізнанний.
Дивно, але в той момент мене нічого не заділо в його словах: ні розчарування, ні прикрості, ні образи , нічогісіньки. Напевно, я черства, але все-таки я вмію дивитись на інших в той момент, коли більшість просто проходить мимо дивлясичь тільки в себе, помічаючи тільки свої думки, себе самих, навіть коли поруч "кохана"( вічне кохання на одну ніч - навіщо самих себе дурити вічністтю? і вірити), коли поруч друзі, знайомі... Ми виправдовуємося, щось мелимо язиком, слухаємо заради "етикету"( який вже давно вимер в побутовому житті). Нема що робити, будемо сидіти на місці, хоча і все, що навколо нас буде нас дратувати.
Я не така, занад-то принизливо для своєї індивідуальності. Не можу сидіти - іду, не можу терпіти - не мовчу, надоїло слухати - кажу своє "бе" і все, що я думаю з того приводу. Боляче? А мені в той момент може було гірше, ніж тобі? Та ти не спитав як я почуваюсь, ти просто прийшов і почав нести свій незв"язний сумбур бридоти. І знову егоїзм....
Всі люди егоїсти, егоцентристи.... всеодно егоїсти.....
синий
[500x375]