Останнім часом мені здається, що саме цікаве у моєму житті -- мої сни. Свого часу страшенно заздрила Ягенкиним снам. Вони у неї були навдивовижу зв"язними (та ще з її талантом розказувати і допридумувати на ходу...), неначе якісь сюрреалістичні новели, достатньо зв"язні, щоби з них можна було навіть писати твори. Я так і хотіла зробити, але потім вирішила, що був би плагіат. Хоча Яген мені і дозволила. Сама вона їх забувала, звісно. Але якби там не було, я була, як завжди,  занадто лінивою, щоби здійснити чергову хорошу ідею...

А зараз я неймовірно тішуся власними. По-перше. сама можу їх тлумачити. По-друге... вони незв"язні, але які яскраві... Там є щось несподіване. Чого я в принципі не можу передбачити. Неначе фільми без режисера. Неначе...

Пам"ятаю один ідіотський, пустий день, коли, засинаючи, дуже просила ще один яскравий сон...

Хе... а вранці прокинулася з посмішкою і відчуттям, що моє бажання таки здійснилося. Хоча самого сну... не пам"ятала абсолютно.