Відгомін веселого багаття

смирно у душі моїй застиг.

І обсіли думи, як латаття,

виглянула пам"ять за поріг...

Мати край вікна когось чекає,

мабуть не чужого, а свого.

У печі вогонь горить-палає

сумно так чогось, але чого?..

Вечір у зажурі гра на скрипці,

в"яже павутину протиріч.

Лик матусі залишивсь на шибці,

а душа пішла кудись у ніч.

Антоніна Филонич