Після дня народження моя кімната поповнилася купою нових речей. Чудових, різних, глючних, веселих речей. Наскільки різні друзі, настільки і подарунки -- от вже справді "кто во что горазд". До чого ж люблю їх, гавриків моїх хороших... Якби у мене було більше грошей, свободи і простору available, я би влаштовувала взагалі безумні фести. Забабахати "пир на весь мир" -- це дуже в моєму характері. Де збираються абсолютно різнобокі люди, яких спершу і не знаєш як стулити докупи, і які через деякий час уже люблять одне одного і все на світі...
Хтось каже, що не любить святкування власного дня народження. Я люблю. І не за те, що я в центрі уваги, а за те, що це чудова нагода зробити так, щоби усім було дуже добре. І усі, включаючи тебе, "атарвалісь". Гигиги... Пам"ятаю, як ми сиділи на Контрактовій, перед тим як їхати на хату, і я сиділа поміж Анькою і Тоббі. Абсолютно невимушено ловлю повідомленя у два вуха: Анька: Ну, я випила десь півтора літра, а тоді ще літр, але мені не стало погано... Тоббі: А у мене дома колсь жили равлики... Вони були такі хороші...   А як ми волали гімн України о дванадцятій ночі... А як ми тоді зранку приперлися на лекцію по релігієзнавству, і я намагалася щось сприймати і навіть записувати, але букви підступно плуталися і ставали маленькими, і я заснула, і мені приснилося що я сиджу на лекції і щось записую Тоді я прокидаюся і смикаю за руку Аньку: "А що там було у третьому?" "Женічка, поки ти спала, ми уже й четверте записали" Одним словом, жизнь в очередной раз удалась. Тепер читатиму книгу Боба Ділана, підпалюватиму стильною запальничкою і писатиму Паркером. І матиму ще одну історію, яку зможу колись розказувати внукам...

"Молодість треба провести так, щоб було чого соромитись" (с) Яся Стріха