"Мені нічого сказати, але я так хочу говорити", - каже Дарина Маркіянові. "Ти можеш говорити, нічого не говорячи, а як не вийде, розсипай слова навколо, тільки обережно, тоді роздивишся і знайдеш те, що хочеш сказати". "Які слова?" "Ті, які не потрапляють із серця на кінчик язика, - вони дуже важкі, їм нелегко відірватись від тебе, як легким словам, схожим на повітряні кульки, бо вони вилітають із рота, так що не помічаєш, як позбуваєшся їх і легшаєш". Дарина мовчить і обводить пальцями свої ступні. "Усе?" - питає Маркіян. "Так, я уже сказала".

LI 3.9.25