Вона роздягалась тільки у темряві Аби не зустрітись із тілом в дзеркалі

Аби не бачити свій живіт І срібну рибину що в ньому подзенькує

Вона мала надію що з часом це все мине  Божевілля – це не хвороба

А так – кожен раз щось новеньке  але лягаючи голою на свій матрац

Вона чула  – рибина у ній плаває й стиха дзенькає

Вона змирилася з цим відчуттям і все стало добре – кохані робота

Але вона сиділа у ванні в ночі -  пірнала й клала покришений хліб до рота

Плескала себе по животі і чула з середини зустрічний дотик

Риба її лоскотала хвостом цілувала її губами (може й вважала

Себе полоненою але ніколи про це не казала)

Їх потім так і знайшли у двох – мертву жінку й велику рибину

І хто знав напевно що в них на очах – сльози чи просто краплини