ОК, тепер у мене є можливість поговорити про феномен "Хлопець старається" ( "дівчина старається" теж буває, але рідше).

"Хлопець старагається" - це випадок, коли автор хоче додати репрезентації жінок у своїх творах, але у нього не дуже виходить.

Розглянемо це на прикладі мого улюбленого автора Еда МакБейна.

Свій цикл про 87 поліцейську дільницю МакБейн почав в 1956 році, коли відсутність жінок в поліції була повсюдним явищем, та й взагалі передбачалося, що дівчина повинна працювати тільки до заміжжя. Природно, всі головні герої циклу - чоловіки. МакБейн чесно намагається зображати жінок персонажами "не для меблів". Наречена, а потім дружина головного героя Стіва Карелли Тедді Франклін - інтелектуальна начитана дівчина, відважна і кмітлива при тому - одного разу врятувала себе і нареченого від вірної загибелі, іншого - вистежила злочинця. Все це підкреслюється ще й тим, що вона глухоніма, тобто, їй кожен раз потрібно долати мовний бар'єр між собою і оточуючими (крім Стіва, який вивчив мову жестів).

Це класно, але МакБейн прекрасно розуміє, що водевільний розклад "дружина допомагає копу в розслідуванні" не котить в жорсткому детективному циклі - і Тедді відступає на неминучий третій план, поряд з іншими дружинами поліцейських: Сарою Майер, Гарріет Бернс, Клер Браун. Надалі він намагається додати Тедді сюжету, але повноцінної арки все одно не виходить: то Тедді намагається влаштуватися на роботу і наривається на харрассмент, то вона бере участь в про-чойсерскій демонстрації і її обливає кров'ю релігійний фанатик, то вона татуює ще одного метелика на плечі - сміливі ходи для жінки-домогосподарки, але ніяк не тягнуть на сюжетну лінію на кшталт тих, які були у Тедді в перших романах.

Ну і не можна забувати, що попри роки і пологи Тедді Карелла залишається надзвичайною красунею.

МакБейн робить висновок: щоб жінку не довелося пхати в домогосподарки, потрібно, щоб її стосунки з поліцейським не завершувалися неминучим весіллям. Як наслідок, Клер Таунсенд, подруга, а потім і наречена Берта Клінга, не збирається за нього заміж, поки не закінчить освіту. Але цієї мотузочці теж не можна витися вічно: Клер все більше перетворюється в двійника Тедді Карелли, тільки говорить (а вона ще й довгонога пекуча брюнетка, як Тедді). Та загалом і Берт, у міру того, як дорослішає і матеріє, все більше перетворюється на Кареллу - відважного компетентного безкомпромісного копа. І-і-і ... МакБейн вбиває Клер, робить її "жінкою в холодильнику", перетворюючи її смерть на причину зміни характеру Берта: він надовго стає озлобленим на весь світ козлом.

Згодом Берт у всіх романах віддувається за проблемні відносини з жінками: адже усталені сім'ї Карелл, Майєрів, Браунів і Бернсів не можна руйнувати :). Тому саме Берта кине дівчина заради кар'єри, саме Бертові буде зраджувати дружина-фотомодель і саме у Берта зав'яжеться трагічний роман двох травматиків з Ейлін Берк.

Саме час поговорити про Ейлін. Для свого часу МакБейн дуже передовитий письменник, і вже в другому романі циклу, Mugger, вводить жінку-копа, Ейлін Берк. Але це все ще Америка 50-х років, і, звичайно ж, Ейлін не може бути просто дільничним копом нарівні зі Стівом, Бертом, Майєром, Бертом і Артуром. Вона працює "підсадною качкою", зображуючи то повію, то легковажну громадяночку, яка прогулюється вулицями вночі. Це небезпечне і важке заняття, і начебто МакБейн ставиться до своєї персонажки з повагою. Але вона не належить до ділянки, вона в підпорядкуванні центрального управління, тому честь розкриття справи не може дістатися їй. Тому раз по раз вона фейлить. Щоб було не так прикро і щоб не створювалося враження "баба-дурепа запартачила справу", разом з нею фейлить і напарник-чоловік, як правило, Хел Вілліс. На третій раз, правда, МакБейн віддав-таки злочинця в її руки (Хел знову зафейлив, для комічного ефекту), але, як то кажуть, "осад залишився" - тим більше що в тій само книзі вже інший злочинець досить сильно б'є Ейлін і трохи не ґвалтує. А в наступному романі ґвалтівник, якого вона ловила на живця, таки її ґвалтує. І начебто знову через пару книг їй дають можливість реабілітуватися і вбити серійного вбивцю... але і це вбивство представлено як "психанула", випустила шість куль в спину. І на цьому її нещастя не закінчуються - вона переходить до відділу звільнення заручників переговорницею (головним чином для того, щоб їй не довелося більше нікого вбивати), і в перший раз у неї вбивають заручницю, яку вона майже вже витягла, а другий раз злочинець застрелює в обличчя її більш досвідчену старшу колегу. Створивши образ "сильної жінки-копа", МакБейн чомусь не може видати їй тріумфу, належного її чоловікам-колегам. І навіть в 90-2000х роках в 87 ділянці не з'являється ось просто жінка просто коп, яка була б просто одним з копів ділянки поряд з іншими представниками меншин - чорним Брауном, євреєм Майєром, японцем Фудзіварою. Є детектив Енн Роулинз, яка бере-таки "календарного ґвалтівника, який поглумився над Ейлін, але вона не працює в 87-м, а в сюжеті з'являється тільки з цієї нагоди - і в наступних романах лише тому, що спить з Коттоном Хоузом. І врешті решт, найбільш empowered персонажками Макбейна виявляються лиходійки. ось їм МакБейн дозволяє, хоча б тимчасово, тріумфувати навіть над своїми героями з 87-го - безпосередньо, як Уна, що побила Хоуза, Вірджинія Додд, яка захопила 87-у дільницю в заручники або безіменна наркоманка, яка захопила в полон Стіва Кареллу і жорстоко його побила - так і опосередковано, як героїні, на тягнули ніс Глухому, архілиходієві, який завжди натягав ніс детективам з 87-го, або як Товстуха Емма, яка вбила вбивцю, якого 87-му довелося відпустити за браком доказів. Таким чином поза волею автора складається патерн "Сильна жінка, яка домагається свого - зло".

Чому ж трапляється такий феномен і що стоїть за явищем "Хлопець старається"?

Таке трапляється, коли передові ідеї, засвоєні автором свідомо, вступають в протиріччя з відсталими ідеями, які він засвоїв в дитинстві несвідомо. Макбейн щиро хоче писати сильних жінок, які ні в чому не поступаються чоловікам. Але водночас у ньому діє приховане переконання, що жінки не можуть просто робити те ж саме, що і чоловіки: виїжджати на труп, оглядати місце злочину, отримувати звіти з моргу і від експертів, опитувати свідків, допитувати підозрюваних. Навіть жінки-копи у нього в першу чергу жінки, і копствують на особливий, жіночий кшталт, або підманюючи злочинців красою і удаваною безпорадністю, або розслідуючи особливі протижіночі злочини на кшталт згвалтувань або сімейного насильства. Він наскрізь бачить гниле лицемірство принципу "рівні, але різні" там, де мова йде про расові питання, але не бачить його в гендерному розподілі. Тільки злочинниці в його уявленні можуть просто взяти і наплювати на віками освячений принцип гендерного розподілу праці і нарівні з чоловіками-подільниками стріляти, водити машини і товкти поліцейським пики.

Макбейн людина старої формації, ветеран Другої Світової і, як я вже сказала, для свого часу мужик цілком прогресивний. Але за принципом "Хлопець старається" працюють і молоді автори, яких розриває між бажанням бути прогресивними і небажанням переглянути свої гендерно-стереотипні погляди. Якщо автор може сконструювати хорошу персонажку, але не знає, чим її зайняти - це воно. Якщо автор "ховає" цікаву героїню у заміжжі, просто не знаючи, як її розвивати "за кам'яним муром", щоб не зіпсувати образ "кам'яного муру" - це воно. Якщо цікавішими від всіх інших жінок у автора виходять лиходійки - це воно.

______________________________________________

ОК, теперь у меня есть возможность поговорить о феномене "Парень старается" ("девушка старается" тоже бывает, но реже).

"Парень старается" - это случай, когда автор хочет додать репрезентации женщин в своих произведениях, но у него не очень получается.

Рассмотрим это на примере моего любимого автора Эда Макбэйна.

Свой цикл "87 полицейский участок" Макбэйн начал в 1956 году, когда отсутствие женщин в полиции было повсеместным явлением, да и вообще предполагалось, что девушка должна работать только до замужества. Естественно, все главные герои цикла - мужчины. Макбэйн честно пытается изображать женщин персонажами "не для мебели". Невеста, а потом жена главного героя Стива Кареллы Тедди - интеллектуальная начитанная девушка, отважная и сообразительная при том - один раз спасла себя и жениха от верной гибели, другой - выследила преступника. Все это подчеркивается еще и тем, что она глухонемая, то есть, ей каждый раз нужно преодолевать языковой барьер между собой и окружающими (кроме Стива, который выучил язык жестов).

Это классно, но Макбэйн прекрасно понимает, что водевильный расклад "женушка помогает копу в расследовании" не покатит в жестком детективном цикле - и Тедди отступает на неизбежный третий план, наряду с другими женами полицейских: Сарой Майер, Гарриэт Бернс, Клэр Браун. В дальнейшем он пытается додать Тедди сюжета, но полноценной арки все равно не получается: то Тедди пытается устроиться на работу и нарывается на харрассмент, то она участвует в про-чойсерской демонстрации и ее обливает кровью религиозный фанатик, то она татуирует еще одну бабочку на плече - смелые ходы для женщины-домохозяйки, но никак не тянущие на сюжетную линию вроде тех, какие были у Тедди в первых романах.

Ну и нельзя забывать, что спустя года и роды Тедди Карелла остается сногсшибательной красоткой.

Макбэйн делает вывод: чтобы женщину не пришлось задвигать в дом, нужно, чтоб ее отношения с полицейским не завершались неизбежной свадьбой. Как следствие, Клэр Таунсенд, подруга, а затем и невеста Берта Клинга, не собирается за него замуж, пока не закончит образование. Но этой веревочке тоже нельзя виться вечно: Клэр все больше превращается в двойника Тедди Кареллы, только говорящего (а она еще и длинногогая жгучая брюнетка, как Тедди). Да в общем-то, и Берт, по мере того, как взрослеет и матереет, все больше превращается в Кареллу - отважного компетентного бескомпромиссного копа. И-и-и... Макбэйн убивает Клэр, делает ее "женщиной в холодильнике", превращая ее смерть в повод к изменению характера Берта: он надолго становится озлобленным на весь мир козлом.

Впоследствии Берт во всех романах отдувается за проблемные отношения с женщинами: ведь устоявшиеся семьи Карелл, Майеров, Браунов и Бернсов нельзя разрушать :). Поэтому именно Берта бросит девушка ради карьеры, именно Берту будет изменять жена-фотомодель и именно у Берта завяжется трагический роман двух травматиков с Эйлин Берк.

Самое время поговорить об Эйлин. Для своего времени Макбэйн очень передовитый писатель, и уже во втором романе цикла, Mugger, вводит женщину-копа, Эйлин Берк. Но это все еще Америка 50-х годов, и,конечно же, Эйлин не может быть просто участковым копом наравне со Стивом, Бертом, Майером, Бертом и Артуром. Она работает "подсадной уткой", изображая то проститутку, то легкомысленную гражданочку, которая прогуливается улицами ночью. Это опасное и трудное занятие, и вроде бы Макбэйн относится к своей персонажке с уважением. Но она не принадлежит к участку, она в подчинении центрального управления, поэтому честь раскрытия дела не может достаться ей. Поэтому раз за разом она фейлит. Чтоб было не так обидно и чтоб не создавалось впечатления "дура-баба запорола дело", вместе с ней фейлит и напарник-мужчина, как правило, Хэл Уиллис. На третий раз, правда, Макбэйн отдал-таки преступника в ее руки (Хэл опять зафейлил, для комического эффекта), но, как говорится, "осадочек остался" - тем более что в той же книге уже другой преступник довольно сильно избивает Эйлин и чуть не насилует. А в следующем романе насильник, которого она ловила на живца, таки ее насилует. И вроде бы опять через пару книг ей дают возможность реабилитироваться и убить серийного убийцу... но и это убийство представлено как "психанула", выпустила шесть пуль уже упавшему в спину. И на этом ее несчастья не заканчиваются - она переходит в отдел освобождения заложников переговорщицей (главным образом для того, чтоб ей не пришлось больше никого убивать), и в первый раз у нее убивают заложницу, которую она почти уже вытащила, а второй раз застреливают в лицо ее более опытную старшую коллегу. Создав образ "сильной женщины-копа", Макбэйн почему-то не может выдать ей триумфа, "положенного" ее мужчинам-коллегам. И даже в 90-2000х годах в 87 участке не появляется вот просто женщина просто коп, которая была бы просто одним из копов участка наряду с другими представителями меньшинств - чёрным Брауном, евреем Майером, японцем Фудзиварой. Есть детектив Энн Роулинз, которая берет-таки "календарного насильника", надругавшегося над Эйлин, но она не работает в 87-м, а в сюжете появляется только по этому случаю - и в последующих романах лишь потому, что спит с Коттоном Хоузом.

И в конечном счете, самыми empowered персонажками Макбейна оказываются злодейки. Вот им Макбэйн позволяет, хотя бы временно, торжествовать даже над своими героями из 87-го - непосредственно, как Уна, избившая Хоуза, Вирджиния Додд, захватившая 87-й участок в заложники или безымянная наркоманка, захватившая в плен Стива Кареллу и жестоко его избившая - так и опосредованно, как героини, натянувшие нос Глухому, архизлодею, который всегда натягивал нос детективам из 87-го, или как Толстуха Эмма, которая убила убийцу, которого 87-му пришлось отпустить за недостатком доказательств. таким образом помимо воли автора складывается паттерн "Сильная женщина, добивающаяся своего - зло".

Отчего же происходит такой феномен и что стоит за явлением "Парень старается"?

Это происходит, когда передовые идеи, усвоенные автором сознательно, вступают в противоречие с отсталыми идеями, которые он усвоил в детстве бессознательно.

Макбэйн искренне хочет писать сильных женщин, ни в чем не уступающих мужчинам. Но одновременно в нем действует подспудное убеждение, что женщины не могут просто делать то же самое, что и мужчины: выезжать на труп, осматривать место преступления, получать отчеты из морга и от экспертов, опрашивать свидетелей, допрашивать подозреваемых. Даже женщины-копы у него в первую очередь женщины, и копствуют по-особому, по-женски, либо подманивая преступников красотой и кажущейся беспомощностью, либо расследуя особенные противоженские преступления вроде изнасилований. Он насквозь видит гнилое лицемерие принципа "равные, но разные" там, где речь о расовых вопросах, но не видит его в гендерном разделении. Только преступницы в его представлении могут попросту взять и наплевать на веками освященный принцип гендерного разделения труда и наравне с мужчинами-подельниками стрелять, водить машины и бить полицейским морды.

Макбэйн человек старой формации, ветеран Второй Мировой и, как я уже сказала, для своего времени мужик вполне прогрессивный. Но принципу "Парень старается" подвержены и многие молодые авторы, которых разрывает между желанием быть прогрессивными и нежеланием пересмотреть свои гендерно-стереотипные взгляды. Если автор может сконструировать хорошую персонажку, но не знает, чем ее занять - это оно. Если автор "хоронит" интересную героиню замужем, просто не зная, как ее развивать "за каменной стеной", чтоб не попортить образ "каменной стены" - это оно. Если интересней всех прочих женщин у автора выходят злодейки - это оно. This entry was originally posted at https://morreth.dreamwidth.org/2963122.html. Please comment there using OpenID.

https://morreth.livejournal.com/3036212.html