Він, міг просто відповісти жінці: "Ні, це просто ввічливість". Піти далі й забути. Але він прийшов додому, сів за комп та почав виливати душу.

І жінка неправильна! Негарна! Вінбиневдув!

І звісно, вона дурепа! Бо не оцінила!

І невинуватий він, бо його так виховав дідусь!

І взагалі він її зневажає, ось!

І йому байдуже до її думки, так байдуже, що аж пече!

Тобто, чувак накатав цілий есей, щоб повідомити всьому світові, як він зневажає цю дурепу, яка наважилася розкрити рота і сказати, що вона думає про його шляхетні манери.

І він вивалив весь арсенал мізогінної риторики: від оцінювання особистості жінки за її привабливістю (як він педалює тему тієї "нежіночості", ох як педалює, аж асфальт шкребе!) до банальної лайки.

Чувак, у мене сюрприз: ти таки є мужським шовіністом. Якби ти ним не був, твій есей був би трохи іншим. Ти б не намагався, користуючись інститутами символічної влади та авторитетом, який надає письменникові суспільство, облаяти незнайому жінку. Ти просто висловив би подив тим, що нормальний людський жест сприймається як спроба проявити свою владу. Можливо, ти задався б питанням - ЧОМУ він так сприймається? Як велося твоїй адверсарці, коли вона була молода та гарна? Скільки разів з неї за ту вашу (о, звісно, природну та "загальнолюдську") галантність вимагали данини у вигляді лапання, мацання, свистків у спину, дебільних "компліментів", ляпання по дупі? Чи не оскоромився ти сам?

Але в есеї немає жодного питання - "Як воно виглядало з її точки зору"? Чувак впевнений, що жінка подумки "стерла його у порох" - чому? Може вона подумки просто зробила йому зауваження та й пішла собі далі? А "стерла у порох" - це лише марення його его, набряклого та ранимого, мов настовбурчений прутень?

Мене лише одне цікавить: як вона про цілком незнайомого мужика дізналася чисту правдоньку: що він таки є мужським шовіністом?

Чи вона просто впізнала модного письменника, а про його переконання вже дізналася з інших його есеїв?