Матюки як мова емпаверменту
Нема в світі нічого страшнішого та огиднішого за матюкливу жінку — такою є поширена думка. Ані смерть, ані хвороба, ані війна не зрівняються з жінкою, яка спокійно може вголос назвати статевий орган або пов’язану з ним дію.
Що то, даруйте, за хуйня у людей в головах ?
Я нічого не маю в принципі проти людей, які відчувають до матюків відразу та огиду, у виконанні будь-кого, чоловіка чи жінки. Але коли матюки вважаються прийнятними для чоловіка та неприйнятними для жінки — це подвійний стандарт, який має троїсту природу, яку я зараз розкрию.
1. Загальна заборона на агресію
Жіноча гендерна соціалізація вимагає від жінок бути "милими". Навіть з незнайомими людьми. Особливо — з чоловіками. Навіть відмова має бути обставлена ввічливими преамбулами та вибаченнями. Чоловіки настільки привчені до такого стану речей, що коли з ними починаєш говорити в тоні, який прийнятий між ними, вони починають думати, що в тебе якісь проблеми ПМС, або "ви просто патологіческі ненавідіте мущін" (і це не жарт, мені це сказав один партійний діяч на запитання, чи знає він, скільки лайна доводиться вислухувати політикиням).
Звичайно, мовна агресія, а надто у формі матюка, в ці соціальні норми не вписується. Якщо навіть просту відмову треба супроводжувати танцями з бубном, що вже казати про "пішов на хуй". Жінка, яка вдається до матюків, сприймається як агресивна до рівню небезпечної.
Якщо ми руйнуємо в собі і довкола себе звичку до емоційного обслуговування чоловіків та скасовуємо заборону на агресію, то чому б не дозволити собі і цю форму вербальної агресії?
2. Заборона на сексуальність
У патріархатному суспільстві жінка не може бути господинею свого тіла та своєї сексуальності. На символічному рівні це полягає у забороні на відкрите обговорення статевих органів, стосунків та на вживання слів, якими це все позначається. Навіть знання та вживання медицинської термінології вважається небажаним. "Вихована" жінка не повинна знати, як називаються ти частини її тіла, які роблять її, власне, жінкою, та вільно обговорювати їх та їхні функції навіть зі своїм актуальним статевим партнером. Якщо ти не знаєш імені речі — у тебе немає над нею влади.
Примітно, що всередині суто жіночого колективу "матрон" нерідко вживання матюків служить маркером особливої "огородженої від чоловіків" території, де секс та сексуальність може обговорюватися межи своїми. Є приклади вживання брутальної лайки під час народних практик допомоги у пологах: літні жінки-повитухи та помічниці співають сороміцьких пісень, що покликане полегшити пологові муки. Матюкатися може й породілля.
Проте таке слововживання можливо лише у ситуаціях, табуйованих для чоловіків та дівчат, які не пройшли сексуальної ініціації, лише між "матронами". Дівчина має бути не лише незайманою, а й несвідомою власної сексуальності, аж доки чоловік не "посвятить" її в цю таємницю.
Звичайно, сексуальний емпавермент жінки неможливий без мовної емансипації. Вільне обговорення статевих стосунків і проблем та вільний вибір лексики для цього обговорення є неодмінною умовою опанування власної сусальності та повернення собі влади над своїм тілом.
3. Ритуальна заборона
В.Ю. Михайлін у статті "Русский мат как мужской обсценный код: проблема происхождения и эволюция статуса" пише: "Итак, в отечественной традиции мат — явление, жестко сцепленное с полом говорящего; это своеобразный мужской код, употребление которого обставлено рядом достаточно строгих еще в недавнем прошлом правил." Він пояснює це тим, що вживання матюків було прикметою суто чоловічих спілок молодих людей, які за соціальним статусом знаходилися поза суспільством, на маргінесах. "Территорией чисто мужской, исключающей всякое "законное" женское присутствие, практически во всех известных культурах всегда были территории охотничья и воинская — то есть территории либо неосвоенной, но знакомой природы, отношения с которой выстраиваются на договорных и паритетных началах (охота), либо среды откровенно чужой, хтонической и магически враждебной (война). Эти территории всегда рассматривались как маргинальные по отношению к магически понимаемому культурному центру, к которому непосредственно примыкали территории "женской", освоенной природы. Этот же "фронтир" изначально был и мужской пищевой территорией, при входе на которую каждый мужчина автоматически терял "семейные" магические роли, существенные для "совместных" территорий (отец, сын, муж, глава семейства), и приобретал взамен роли чисто маскулинные, характерные для агрессивного и монолитного в половом отношении мужского коллектива (охотник, воин, ратный или охотничий вождь)". Члени таких спілок ототожнювали себе з вовками й собаками, і лайка була мовним маркером такого "вовкулаки". Власне, тому лайка і зветься лайкою: це не людська мова, а собача.
Статус собаки в культурі є амбівалентним. З одного боку, це захисник та вірний друг, з іншого — нечиста тварина, нерозбірлива у харчових та сексуальних уподобаннях і близький родич одвічного ворога — вовка.
Так само амбівалентним є статус "людини-собаки". Михайлін пише: "С одной стороны, принадлежность к "людям-псам" или "людям-волкам" есть непременная стадия развития и становления всякого взрослого мужчины, предшествующая "полноправному", "зрелому" возрастному статусу, обрамляющая и предваряющая инициационные испытания и сама в широком смысле слова являющая собой инициацию. Как таковая она не может не носить определенных положительных коннотаций, связанных в первую очередь с молодостью, силой, агрессивностью и постоянной боеготовностью, а также с особого рода "божественной озаренностью", "боевым бешенством", презрением и готовностью к смерти и к боли, как с непременными атрибутами маскулинности, положительно маркированными культурной традицией и желательными во всяком взрослом мужчине инвариантными нормативами поведения... (...)С другой стороны, "собачий" статус является социально не- адекватным с точки зрения действующих в обыденном культурном пространстве норм. "Волкам" и "псам" не место на "человеческой" территории, для которой одно их присутствие может быть чревато осквернением: соответствующие нормы и формы поведения строго табуированы, а их носители, не пройдя обрядов очищения и не "превратившись" тем самым из волков обратно в люди, не имеют элементарнейших "гражданских" прав. Они по определению являются носителями хтонического начала, они магически "мертвы" и как таковые попросту "не существуют"".
Отже, вживання брутальної лайки жінкою, з одного боку, є претензією на воїнський статус, з іншого — паплюженням "культурної", "жіночої" території, впорядкованого космосу, за межами якого жінка може існувати лише у статусі "бляді", тобто, "заблудшої" у Дикому Полі. Двоїстої природи, можливості перекидатися своєю волею з людини на "собаку", а потім, шляхом ритуального очищення — знову на людину, для неї не передбачено. Жінка, яка шляхом паплюження/зґвалтування перетворилася на "блядь", не може пройти обряд очищення і знову стати людиною — "блядь" це назавжди. "Русское слово блядь произведено от глагола со значением блудить, блуждать, причем оба эти смысла исходно параллельны. Блудница есть именно заблудшая женщина, женщина, попавшая на территорию, магически не совместимую с традиционными родовыми женскими статусами. Мать, жена, сестра, дочь — статусы, сакрализованные как во внутреннем (общем), так и в промежуточном (женском, "садово-огородном", прокреативном) кругах бытия. Оскорбление, нанесенное "статусной" женщине, карается не менее, а зачастую и более сурово, чем оскорбление, нанесенное статусному мужчине. Однако женщина, попавшая на маргинальную, охотничье-воинскую территорию без сопровождения родственников-мужчин, есть именно женщина заблудшая, блудящая, гулящая и т.д., вне зависимости от тех обстоятельств, по которым она туда попала. Она лишается всех и всяческих территориально обусловленных магических (статусных) оберегов и становится законной добычей любого пса. Она — сука. Она — блядь."
Водночас і для "правильної" жінки не передбаченого і повноцінно-людського статусу. Вона не бере участі у народних зборах, не носить зброї, не має інколи навіть власного дому.
Отже, маргинализація матюків та ритуальна заборона на вживання матюків "порядними жінками" є відбитком прадавньої системи заборон та ієрархій. Але як система уявлень (хоча вже не реальних соціальних практик) воно ще живо, і в його рамках жінка, яка вживає брутальну лайку, є "бляддю", "курвою" поза статусом.
Чи треба зайвого разу казати, що цю систему уявлень ми маємо зруйнувати насамперед?
Часто зустрічається такий закид, що матюки є мізогінними
Я докорінно не згодна з цією точкою зору. Матюки є мізогінними рівно тією ж мірою, що й інші слова. Ну тобто, є такі слова як "блядь" чи "курва", які спеціально створені для приниження жінок, але можна їх просто не вживати, віддаючи перевагу іншим розмаїтим словам та виразам. Та й по всьому.
Матюкайтеся, подруги. Життя таке, що кожен потребує розради, а кращої розради ніж матірний вибух, ще не придумали. До того ж, руйнація системи соціальних табу, пов'язаних із сексом та статусом жінки, є справою шляхетною. Коли жінка матюкається - це, власне, те ж саме, що й аналогічний акт вербальної експресії у виконанні чоловіка. Ми можемо бути агресивними та сексуальними. Ми не зобов'язані існувати в системі архаїчних забобонів. Так, вживання матюків є зазіханням на статус чоловіка. Але самі чоловіки побудували суспільство, у якому лише вони є повноцінними людьми - отже, ми зазіхаємо на статус людини, і, власне, маємо на цей статус повне право.
А хто не згоден - то й хуй з ним.