... дійсно дивна ситуація... якщо збоку дивитись. але щось радити чи пояснювати... сам знаєш, всі-всі люди різні. і ситуації різні. одне тільки скажу: не губи цю свою якість, бо вона в тебе дуже хороша -) тобто ти зі свого боку робиш все правильно, просто той, кому ти даруєш всього себе звикає до такої "малини" і починає сприймати це як належне. я так гадаю.

В тобі все нормально, навіть дуже класно. І не треба ставати якимось жорстоким і пофігістичним, якшо комусь від цього стає добре. Ну не ті дівчатка можливо тобі попадались! Але через це не варто змінювати себе, тим більше в гіршу сторону!

В этом мире много лжи, и счастье часто скрывается не там, где нам, как кажется, оно находится. И не один раз приходится ошибаться, прежде чем найти своего самого единственного человечка и ощутить самое «родное» и долгожданное тепло его души. И самое главное здесь, не обозлиться на мир. Я тоже миллионы раз находилась в отчаянии. Спрашивала жизнь: за что? Почему? Сколько можно отдавать себя без остатка вопреки всему? Не находила ответа. Но знаю одно, я никогда никому не буду желать зла, а лишь… благодарность. Всегда есть за что поблагодарить любого, как бы больно не было. У тебя всё будет замечательно! Ты найдёшь… своё безграничное счастье, и после, будешь вспоминать с улыбкой прошлые печали, которые чуть не убили в тебе веру… И это обязательно будет так. Я этого желаю тебе!
Извини, если что не то пишу. Я ведь не понимаю украинский...

Дімк, не забувай, що у кожної медалі є два боки:)
Я розкажу тобі про один випадок, який свого часу мене страшенно розлютив. Ми готувалися до літньої ролівки, на якій я була майстром. Я мала закупити запасні захисні окуляри для гравців, і зі мною визвалися їхати у МЕТРО ще двоє хлопців-гравців. Вони мали собі щось купити на гру. Ми йшли через дорогу, і ось, перш, ніж я ступила на проїжджу частину, один з хлопців схопив мене за лікоть, боляче смикнувши, а потім просто переволік через дорогу під руки. При тому, одна справа, аби він це зробив мовчки. Так ні, він це коментував, що таких як я пускати самих через дорогу небезпечно. Хоча він мене бачив вдруге в житті (чи вперше? я не пам*ятаю..).Потім, в МЕТРО, я помітила розпродаж дуже гарних артівських килимків на крісла і вирішила їх купити. Вони дійсно дешево коштували. Але чуваки підняли ТАКУ бучу, мовляв, не дай Бог оце женитися, і які жінки невиносимі створіння, і що це жах просто. І ось два хлопці, які мені не брати і не свати, починають мене, дорослу жінку, тягнути геть від тих килимків. Чого, питається? Я їм що, дочка? Я доросла жінка, яка прийшла у оптовий гіпермаркет із певними грошима, вирішила купити собі якусь херню окрім тих захисних окулярів, а вони таке влаштували? Я була злюща. А як це виглядало з їх боку? Вони про мене дбали, ось що! Про мене, непутьову дівчину.
Інколи турбота буває надто нав*язливою. А ти доволі нав*язливий, Діма. Не всім дівчатам подобається бути "малишками" і "крошками" - я маю на увазі не назвиська, а ставлення. Ось. Мені здається, проблема у однобокому підході. Це все рівно, аби твоя дівчинка сиділа поруч тебе в машині, і весь час казала, як їхати і куди повертати таким тоном, ніби сам ти ніколи не розберешся.

думаю,действительно надо отдавать тепло постепенно.тогда онабудет тянуться к тебе.

Уклейка, Да, я чувствую, именно так и нужно делать. Решено :) Спасибо!..

Tenako, Настенька, я очень люблю тебя за твою полезную критику, она помогает мне становиться лучше, спасибо! В твоем случае парни показали скорее невоспитанность и закомплексованость (жажду строить из себя крутых защитников-переводчиков через дорогу), глупые они. Естественно, я не вел себя так :) Фокус в том, что при навязчивости человек не вернулся бы, значит этот вариант можно отбросить...

Jasa, Дякую :) Але змінювати щось треба, не заради когось, а заради себе :) Я не хочу дарувати щось комусь, коли вони це не цінують.

belisia, Ти все пишеш дуже правильно! Спасибі за підтримку!..

Сунна, Можливо... Треба замислитись над цим

Насамперед, якщо, звичайно можна буду писати про себе. Знаєш, я теж, інколи, задумуюся над питанням(Навіщо віддавати стільки тепла, любові і взагалі все , що можна, тій людині, з якою ти точно розійдешся, а зустрічаєшся просто так...)Дівчата, ті самі люди , що й хлопці, але протилежні в розвитку, тому їм потрібно більше, ну звичайно, (як і яким )більше уваги і т.д. і т.п. Ай не знаю, може не те шось сказала...

Spring_primrose, Звісно можна говорити про себе! :) Так, я теж так думаю, тому ніколи не зустрічаюся з дівчатами, з якими точно знаю, що розійдуся - тоді це не кохання навіть... Потребують більше уваги? Ну от, їм даруєш увагу і все руйнується :) Як важко розібратися, правда?

Сонце, незачто

досить типова ситуація...

але якщо ти даруєш тепло, то це ж має бути безкорисливо, чи не так? Хоча, коли йдеться про кохання, то безкорисливо віддавати тепло буває нелегко... але, особисто, я прагну робити саме так... бо все одно людей не зміниш. Можна або прогнати від себе подалі, або прийняти, як є. ІМХО.

Gear, Так, безкорисливо, але хочеться, щоб це тепло цінували :) Точніше ні, не тепло, а того, хто його дарує. Прогнав. Але серце не камінь, все одно пробачив :) А вдруге вже ні...

Исходное сообщение Сонце
Gear, , але хочеться, щоб це тепло цінували :) Точніше ні, не тепло, а того, хто його дарує.

а це уже не є безкорисливо...

хоча я тебе розумію, що це дуже і дуже важко...

Gear, Тоді навіть найщиріша дружба - небезкорислива :) Атже я друзу з тими, хто приносить мені радість - отже я щось отримую. А люди закохуються у тих, з ким їм добре разом - вони отримують відчуття щастя. Так? :)

Сонце Я цілком згодна з Меллон і її постом. А ти підмінюєш поняття. Є така річ, як бути щасливим від того, що ти даєш тепло, увагу і любов комусь і цьому комусь - добре. Це є безкорислива любов. Інша справа, коли ти даєш любов, тепло і т.д. комусь, цьому комусь добре, але ти хочеш, аби цей хтось тобі давав любов, тепло і т.д. Це вже не є безкорислива любов. Кажуть, що навищий прояв любові - це відпустити людину. Тобто не вимагати для себе НІЧОГО, а бути щасливим з того, що та людина просто Є. Ось.

Tenako, Я можу відпустити кохану людину, повір! Я це вже зробив, і ні слова поганого чи невдоволеного не сказав. І знаєш, що? Вона повернулася :)

Але в іншому випадку було інакше: дарувати тепло, коли людина цього не цінує, не буду і не хочу. Я згодний, що не не повний альтруїзм, але хіба "цінувати щось" - це плата? Це просто внутрішня оцінка тепла іншої людини.

Та і в принципі - я такий, який є. Поганий, хороший, це вирішувати не мені. А я буду собою, таким яким є, я люблю бути собою :)