Енергія чи логіка. Все ж першим словом мала бути логіка, але якась підшкірна воля робить все навпаки. Енергія логіки, логіка енергії, спротив спротиву. Бліда тінь Бергсона за тюллю ледь освітленого вікна часу. Ритм часу нещирий, якраз для читання “Феноменології духа”. Блукання в саду персоналій наводить на чергову думку про вичерпаність змісту. Депресія теж час, але в повітрі присмак великого підсумку, радість підставлення спин правнучих за гріхи прадідів – вільні платять за рабів, значить час згорнувся в якусь протипожежну кошму, і в момент нового загорання виявиться, що вогонь ховався в самій противогняній тканині. Те часове згортання – розгортання розщепило Я в особі – Я стало жертвою і одночасно захопленим спостерігачем. Розщепленість і виявилась найдосконалішою формою збереження. Можна бути суддею Адама, одночасно будучи його нащадком, карати себе самого самим собою. Коло замикається, ген гріх обертає погляд в середину кола, ген гріха як постійний контініум, творить незриме древо роду, навіть не роду, а причетности. Розщепленість як середньоарифметичне, як стан між “волею сильного – убивати” і “волею слабкого – бути вбитим” втілений в незримий рисопис гріха. Життя починається за межею усвідомленого вибору – грішніше бути вбитим, грішніше втратити волю до спротиву. Неопір – право усвідомленої вищости чи переконаности в безсмерті твоєї справи. Індивідуальна нивка духу, не оброблена вчасно єдинокрівцем, зродить таки свій плід. Саме цей полин замішують в хліб пекельні пекарі – кожному зі своєї нивки. Весь містичний досвід світотворення зміситься в тому хлібові, як змісив Тойнбі всі релігії у пошуку формули стимуляції до душевного подвигання. “І по суті і по духу почуття гріха і почуття неконтрольованости життя різко контрастують, тожбо якщо усвідомлення неконтрольованости викликає в душі хворобливі відчуття, так як покара приходить з-зовні і діє з невідворотньою неуникністю, то почуття гріха дає душі стимул. Той хто визнає себе грішником знає, що зло в ньому самому, а не поза ним. І якщо він присвятить себе виконанню божественних приписів, то тим зробить себе доступнішим для божої благодати. Ось тут і криється різниця між глибокою депресією і вірою, здатною двигати гори. Однак між величними вершинами віри і трясовиною практичного життя стелиться долина почуття і поведінки, крізь котру з духовними муками пробивається душа в епоху соціального розпаду, переходячи від пасивного до активного стану”.
[699x466]