Думав, чи писати про це пост, чи ні, та вирішив-таки написати...
Написати про те, як друзі підводять... В пирнципі, нічого смертельного, просто прикро якось:(
Буде багато тексту, тож, хто хоче,
Організаційний момент:) У дужках я буду вписувати свої думки під час діалогів. а між косими рисками будуть просто коментарі

Так от, дзвонить до мене знайома дівчина:
- Привіт! Як справи?
- Та се ок. В тебе як?
- Та теж добре. Слухай, в мене є до тебе пропозиція. Хочеш зі мною піти газети розносити /Вона шукала роботу, а це була одна з можливостей/
- Ну... А що там платять, коли розносити?
- По суботах, в мене район малий, не дуже багато будуть платити, десь по 100 євро, але все одно гроші.
- Ну давай!
- О, клас! Дякую! Ти мене врятував! Я тут Андрію пропонувала /мій друг, який живе досить далеко від неї/, він відмовив! (ну-ну, знала ж, що відмовить... І взагалі, чому йому першому, коли ти його не дуже виносиш/вони вчаться в одному класі/ та ну біс із ним, добре, що запропонувала взагалі:):):)) І ніхто не хотів з тих, кому я пропонвала, а ти, слава Богу, погодився
- Ага, а місце вже є?
- Так, мамин знайомий йде з тої роботи, і запропонував мені його замінити. Треба буде піти лише у редакцію, і все. Я домовлюся і скажу тобі, коли приходити тоді.
- Добре

Прийшли до редакції, виявилося, що місце дивним чином зайняли. Але то не дуже важливо. Важливо, що її дані записали, і обіцяли зателефонувати, якщо буде вільне місце десь у районі поблизу неї.
Ну, я вже й думати забув про цю роботу, а тут домовлявся із її поругою, і виходить отаке..
- В суботу в тебе вийде?
- Так, але я зранку маю газети розносити, ми з Дашею /Так звати дівчину, яка мені роботу пропонувала/ влаштувалися а роботу. А потім я вільна.

Ну, блін! Класно! І чому ж це так випадково знайшлося місце для роботи, а я про це й не знаю. Чи то не мені пропонували? І навідь не сказала ж, що роботу знайшла...
Образився. Не дуже сильно, та все одно. І спілкувався із нею якось більше, якщо треба було. Не хотілося просто подзвонити, розповісти, що до чого /я в той час ще на права здавав, то було, що сказати/ Та з часом (ну часу там місяць чи два пройшло:)) теж якось забулося.

Потім розмовляю із одним знайомим. Ми з ним не дужечасто спілкуємося, але, наприклад, якщо в нього з комп'ютером якісь велиі проблеми, він іноді до мене звертається. Тож, він мені зателефонував, щось розмовляємо. Він:
- Слухай, я от що ще спитати хотів. Ти ж підеш з нами на Хануку/То є якесь свято про яке я взагалі нічого не знаю, і як воно правильно зветься, теж не знаю:)/
- Куди піду?..
- На Хануку. Даша тобі що, не казала?
- Ні, я про це взагалі вперше чую.
- Так там у вівторок якесь свято буде, вона мене запросила. Сказала, що тобі про нього теж говорила, і що ти погодивася
- Та ні, не знаю... Може, я ще просто не знаю, що вже погодився туди піти:)/В тої Даші є манера запрошувати людей кудись піти в стилі "Ми з тобою тоді-то йдемо туди-то/
- Ну, хтозна:)

Ладно, про свято теж за тиждень забули:)
Тепер про роботу. Я теж знайшов собі місце, в перший день повертаюся додому, згадую, що маю тому хлопцю подзвонити/Те свято ще не пройшло, воно й досі ще не пройшло:)/. Поговорив з ним, а тут в кінці він каже:
- Слухай, тут в мене Даша сидить, вона хоче з тобою поговорити
- Ну давай
Даша:
- Привіт! Підеш з нами на Хануку?
- А коли?
- А тобі Андрій що, не казав? /Андрій - це той однокласник, який відмовився з нею газети розносити/
- Ні
- Дивно. Ну, то у вівторок.
- Я не можу (пригадую, що домовився з іншою дівчиною в кіно сходити і що маю працювати)
- Чому?
- Маю працювати
- А ти роботу знайшов?!!
- Так
- А чому мені не сказав?
(Ага, ніби мені хтось тут про це сказав?)
- А Андрій тобі що, не сказав?
- Ні...
(Ну то нашо ж тобі мені дурні питанні про Андрія ставити? Він що, передавальний пристрій, чи що?!!)
- Дивно...()

Отака от історія... Ну, це історія перша про дівчину Дашу була:) І з нею я маю ще й новий рік святкувати... Ну не можу я відмовити хлопцю прийти до нього на день народження 31-го грудня, і потім щзе й на Новий рік залишитися... Та ще й коли мене він і дві дівчини вмовляють:) Ну, одна - то Даша, а друга... Ну, їй трошки важеко відмовити:shame::)

А тепер історія друга. Про мого мало не найкращого друга, якого я знаю чи не 2 роки... Може, тут в мене нема "найкращих друзів", але він був одним із кращих друзів, яких я зараз маю.
Почалося все, мабуть, із дрібниці, на яку я, в принципі, увагу не звертав. Тобто, пробачав:) А саме, ми з ним ходимо разом в тренажерний зал, і зх якогось часу він взяв собі за звичку на зворотній дорозі телефонувати по мобільнику./Він живе поблизу залу, і дорогою додому має проходити автобусну зупинку, де я сідаю на свій автобус/ Причому, виходить так, що він бере десь на виході з басейну телефон у руки/То є басенй з тренажерним залом, дуже зручно, як на мене:)/ і десь біля зупинки він закінчує, каже до побачення і йде додому. Ну й нехай... Через те, що в нього з'явилися якісь таємниці, я теж не дуже переймався. Хоча, було трохи прикро... Бо йдемо в качалку:
- Ну, ти підеш із нами в бассейн сьогодні?/В інший, де набагато прикольніше проводити час/
- Та ні, пізно буде, й я не планував...
- Ну то ладно

Виходимо, він поговорив по мобільнику, й каже:
- Ну, зараз ще поїду, треба де-з-ким зустрітися
- А з ким?
- Та ну треба
Ще й жест при цьому типу "відчепися, воно тебе не стосуєься"
Ну то добре, забули...

Наближається Новаий рік. Домовилися, о будемо в будь-якому випадку його втрьох всяткувати, я, він та ще один хлопець. Де і хто ще буде, невідомо, але що ми троє там будемо, то є совідсотково. І ще я одразу попередив, що не хочу у великій кампанії святкувати, хочеться якось спокійно провести час, і з людьми, яких знаєш. Думали-думали, що ж робити, зійшлися на думці, що, схоже, доведетсья з Дашею святкувати, бо інших варіантів нема. Відверто кажучи, мені не дуже так сильно хотілося з нею, а їм тимбільш, бо вони її чомусь не дуже плюбляють, але що ж робити, як нічого більше не лишається?..
Ще одна дівчина, яку я бачу один раз на тиждень на уроках російської щось казала, що можна буде в неї святкувати, може, але вона й сама напевне не знала, біль просто питалася, як я святкуватиму.
Тут дзвонять до мана Даша та Ко, як я вже писав, я трохи подумав, і вирішив погодитися. Бо, по-перше, відмовтися буде зовсім нечемно, по-друге, якось важко, коли втрьох вмовляють, по-трерє, все одно інших варіантів нема.
Тут в асці розмовляю з тою дівчиною з російської, і вона запрошує приходити до неї. Кажу, що не можу й вже домовився. Вона каже, що Влад/це той друг мій.../ сказав, що ми разом будем. На що я відповідаю (не дуже довго й гадати треба було, щоб до такого висновку дійти), що Влад, скоріш за все, прийде саме до неї...
Приходить в аську Влад, питаєтсья про Новий рік. Кажу, що вже домовився. Він каже спочатку, що, мабуть, піде до Лєри святкувати/це та дівчина з російської/. Трохи пізніше, що він вже з нею домовляється. Нормально... Друг, блін... Весь вечір в мене був якийсь дуже неприємний настрій... Наче на тебе просто насерли...
На наступний день, тобто ,сьогодні, ми домовилися піти в качалку. Зранку він ще раз подзвонив, спитався про плани. Домовилися, де зустрічаємося, і все таке. На вчорашне було якось просрати, просто байдуже було... Ввечері приїхав, чекаю. Він як завжди зупізнився на 10 хилин. Як завжди позначає, що він не прийщов вчасно ще жодного разу. Може, за рідкими виключеннями... На душі почуття образи... Ні, я не збирався ображатися, але було саме таке почуття. Він помітив, що я щось зовсім не розмовляв із ним. Бо я лише й міг, що казати щось типу "угу". І про новий рік він згадав. І сказав, що в Лєри буде більше народу і буде прикольне паті, а там, де я буду, чоловік десь шестеро, і тому він не піде зі мною. Що тут скажеш, окрім "угу"?.. Як потім згадалося, я ж казав, що не хочу йти на гучні вечірки, а хочу тихенько відсвяткувати.
Прийшли в качалку, і розділилися, хто що робить. Хоча зазвичай, ми робимо разом одне й те саме. Він ще й зустрів брата свого однокласника, з ним постійно розмовляв. Скінчилося тим, що я вже скінчив, а він ще хвилин 20 мав робити. І я ще був винний, що поспішав. Потім що мало зробив, хоча, ми станнім часом працюємо не одразу на усіх тренажерах, а робимо лише певні групи м'язів кожен раз. Ну, звичайно, кожен раз інші:) Але я його, ніби, не попередий, і все таке. І на минуле тренування я не прийшов, і хтозна, що з цього витікало... Короте, пішов я у басейн плавати. Хоча вчора там вже був і проплив достатньо. Що одазу ж і відчув. Бо "проплву-ка я зараз метрів так 500" не пройшло, втомлювався швидко. Страждав фійньой десь із півгодини, не менше, поки вони з тим хлопцем/А вони чи не вперше зустрілися/ щось робили в залі. Ще й не перевдягнені. Влад сказав, що ттреба, мабуть, вже йти митися, бо пізно і т.п. Ну, пішов у душ чекати на них, коки вони перевдягнутсья. Чекав довго. Потім вони прийшли. Стали не поруч зі мною, а через кабінку... Наче відмежувалися:( Настрій в мене поганий був, то таке не помітити я не зміг. Він потім підходив, щось приколювався, але якось тупо. Може, й не тупо, але мені було не смішно. Милися вони взагалі бозна скільки... Ну, і розмовляли собі. Влад щось спитався, чи я не образився. Ага, так, скажу я йому, що образився... Відповів лише "та нє"... Вийшли м, врешті-решт, з бассейну (що було майжедивом, що ми таки пішли). Той хлопець пішов в іншу сторону, Влад черговий раз вибачився, що так вийшло, що вони довго там все робили і т.д. і т.п, хоча, таим тоном, ніби, він лише мав таке сказати. Ще раз спитьався, чи я не образився на нього. Дістав мобілку і почав телефонувати. Щось там домовився, постояв трохи зі мною автобуса почекав. Хотів, щоб я йому хоч щось розповів. А що розповідати, як в мене взагалі нема бажання з ним розмовляти? Коротше, поговорили за принципом питання-відповідь, він пішов, поки ще автобус не приїхав, бо вже домвився, що до нього прийде друг, а він ще навідь не поїв, і т.д. Ну, то нехай... Почуття образи на зупинці в мене якось зникло, але бажання розмовляти все одно не прийшло... І залишилася просто якась порожнина в душі. Ненавиджу таке почуття:( Тобто, не почуття, а повнна їх відсутність...
Отака от фігня... Тепер і не знаю, що буде... Не хочу й загадувати...

PS Може скласится враждення, що то є чи не любовна історія, як я все описував:) Але то не так, просто, дуже він мене підвів... Негарно домовленості так просто забувати... І взагалі, не люблю, коли про мене отка просто беруть й забувають, хоч я тут поряд стою... Не по-товариськи це...:(