Люблю я писати листи, і не кажи. Подобається мені ця справа. Взагалі, я прихильниця епістолярного жанру, і вважаю, що жодні Лі.ру чи там ЖЖ усіляки не замінять листа, написаного від руки. Ото таке. В них душа є. Вони живі, їх можна побачити, відчути, притиснути до серця, розірвати на клаптики, перев'язати стрічкою і сховати до скриньки з найціннішим. Вони живі. Вони неначе люди. Це маленькі шматочки пам'яті, які залишаються в нашому серці. Це не бездушне  зображення на моніторі, не однакові, механічні рядки ідентичних літер, які не передають додаткових емоцій, лише голий зміст. Так, і в друкований лист можна вставити смайліки, картинки, фото, але чи вставите ви туди свою душу?

Я не маю на увазі, що все, що я пишу у цьому щоденнику, позбавлене душі, ні. Я пишу завжди з душею. Але ж чи залишається душа у холодній металевій бляшанці під назвою комп'ютер чи у величезних, безликих просторах інтернету? Їй там незатишно. І вона намагається звідти втекти. Тож не знаю, наскільки мені вдається передати частинку своєї душі на монітор.