"Обережно, двері зачиняються. Наступна станція "Славутич".

Поїзд метро виїжджає на міст. Де ми? Усе в тумані, не видно нічого, лише міст и поїзд. Нічого більше. Відчуття нереального. Це - міст з одного світу до іншого, міст між реальностями. Позаду - звичне життя з батьками, коли ти відчував себе захищеним, коли ти не мусив турбуватися про завтрашній день, гроші, одяг, їжу. Попереду - самостійне життя, з головним болем через нестачу грошей, складні стосунки з оточуючими людьми, постійна непевність щодо "завтра". А ле зараз - міст. Міст між світами. Поїзд пливе у молочному тумані, повільно з надсвітовою швидкістю. Сонні люди навкруги нічого не помічають, вони навіть не розліпили очі, щоб подивитись навкруги. Дніпро десь зник, та чи є ріки між світами? Ти пливеш у білій імлі, не зустрічаючи опору, поїзд несе тебе вперед, у невідоме. У майбутнє. Метро знову в'їжджає до туннелю.

"Станція "Самостійність" лінії "Дорослого життя" міжсвітового метро". Час виходити. Це - моя станція.