Не треба класти руку на плече.
                        Цей рух доречний, може, тільки в танці.
                        Довіра — звір полоханий, втече.
                        Він любить тиху паморозь дистанцій.
                        Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
                        Він дивний звір, він любить навіть муку.
                        Він любить навіть відстань і розлуку.
                        Але не любить на плечі руки.
                        У цих садах, в сонатах солов'їв,
                        Він чує тихі кроки браконьєра.
                        Він пастки жде від погляду, від слів,   |
                        І цей спектакль йому вже не прем'єра.
                        Душі людської туго і тайго!
                        Це гарний звір, без нього зле живеться.
                        Але не треба кликати його.
                        Він прийде сам і вже не відсахнеться.