Не матюкаюся. Не люблю просто. Навіть коли емоції черпаками через край. Але брешу - кли черпаками - тоді і матюки глечиками. Так от і музика на матюки надихає. Нє, не "вздрослоє радійо". Все набагато романтичніше. От вам Хроніка матюкальної музичної стежин останніх моментів життя.

28 травня.
"Димна суміш" організувала собі презентацію первістка. У клубі STORE 205. Першою на якусь лажу натякала величезна яма, залишена комунальниками на підходах до клюбу, так що ні танком не проїхати, ні на блатній козі не проскакати. Але на одній нозі, через азбестові труби і рампи можна було. Втім свята це не врятувало: Nenza-girl (понадмузичний помічник-керівник групи) не розрахувала тягнучі властивості лейблика і альбом просто на той момент не нашльопали. Такий і концерт був. Слабенька подача відміного матеріалу. Гра на індійських інструментах, крішнаїти, грандж. Але все так якось як через вату. Мене вставила присутність малоліток, які товклися в центрі танцпідлоги, розбиваючи одне одному носи і губи. Це був єдиний невтємний мас-персонаж на вечірці, але він зіпсував всю малину.

31 травня.
Вечірка присвячена народженню двох інопланетних чудотворців: Олександра Євгеновича Положинського і Юрка Зеленого (оригінальне ім'я Руслан). Положинський народився на 3 дні раніше від Зеленого - 28 травня.
Хлопці влаштували собі рок-фестиваль, запросивши улюблені гурти і купу люду. Було їх дуже всіх багато, і знайомих, і не дуже. Запросив Сашко і "Гуцул Каліпсо". Дивна зустріч з коментарями. Бачив якісь зніяковілі очі Бодіка, п'яного Петровича, який як завжди був налаштований на позитив, незрозумілого Дімана-Трамбацита. Він пробував знову говорити на тему "група і я", як все вийшло і чому. Порожні розмови, з яких є один висновок - у розриві вони бачать ініціатором виключно мене. Хоча Діма й намагався цього разу якось за щось вибачатися. Значить все ж не всі 100% я вніс в цю справу. (далі, хто не охочий, може перейти до п.3)
І врещті-решт все резюмував Сашко Положинський, який після виступу "гуцулів" (хорошого, як ніколи, хоча з темпом знову все наплутали, склепавши DUB із хопу і ска) сказав приблизно наступне: "Хлопці молодці, але великі засранці, бо послали нахєр свого продюсера, якй отут от стоїть (показав на мене пальцем). Але вони правильно зробили, бо кожна нормальна група має колись послати свого продюсера і просуватися до подальшого зростання..." Коментарів в мене нема, як і нема пояснення цих всіх слів і подій. А з усього бйоздніка мені найбільше запам'яталась "Хорта" (колишній "Спідвей") і, вкотре, "Димна Суміш" - всмажили огогенно!!! Про мою латентну любов ЩАСТЄ я мовчу, бо це не коментується. "Сніг" звучить тепер просто суперняцько, все решту як завжди на рівні.

2 червня.
Михайлівська площа. Місиво людей. Гігантська сцена без задньої стінки, роль якої відіграв Михайлівський собор і вечірнє небо з громовицями. Фантасмагорія під музику Горана Бреговича.
Брега. Хтось сказав, що цього вечора було весілля між Сербією та Україною. Але то не весілля було. То життя було. Брега в білому, вокаліст - в чорному. Все розписано до дрібниць. Навіть вставання після концерту і защіпання гузиків на піджаку!!! Музика просто чмарить - витворювати такі ритми жодень блюз-бенд ще не навчився, жодень прокислий драм-н-басер ще не змогутів створити подібної енергетики. Хвалити ще можна довго. А передати враження буду лише одним реченням: музика Бреги - як біострум на дрібоньки мізки лабораторних щурів, яким дали кнопочку для стимулювання екстазу у власній голові. Щурі здохли від голоду: хоча поруч лежала їжа, вони все одно тицькали лапками на екстазну кнопку. Я б теж здох, якби Горан з друзями міг грати до останньої хвилини моєї смерті. Про це можна було зняти нове кіно Кустуріци, якби той раптом прочитав ці рядки і підмовив би музикантів. Правда, колєга мій жалівся, що звук "тонув" вже за 50-100 метрів від сцени. Мабуть тому що розклали його не надто грамотно. Для подібних опенейрів треба робити гігантську квадра-систему. Я був під сценою. І знаю, що таке щастя.