... і от думаю я, нахуй мені цей лівінтернетний "дзнєвнік"?
видалити його к їбіням, штолі?

його ніхто не читає, і, судя по всєму, найближчим роком читати не почне.

я сам практично ним не користуюсь, бо особливо практичної користі не бачу.

він мене дратує, бо я його годую своїми думками, емоціями, хуйнею всякою, а в атвєт - в основному тішина. і це не тішить.

можна було б... не можна, блять.

тут саме накачує осінь, спогади про неіснуюче, і я засинаю, і нібито бачу Тебе, або тебе - яка в хуя разніца, ти йдеш по жовтій траві в зеленому, я люблю тебе, хоч звісно, їбав я цю любов, а пива ти не любиш, а дощ іде, як сльози слимаків "кладбіщенскіх", де вкусная маркофь, де музика неначе із марокко, дме вітер і тебе мов дим розвіяно над сховком чи схороном де плачуть спогади, яким не народитись знову, і рабство власне празникують, і кленучи мене, тобі клянуться - а де ти є? ти вже усюди є, і в подиху моєму: видих, вдих, ти труїш і прекрасно це вдається.