1. Потреба в осмисленні якогось явища непрямо вказує на те, що саме явище вже реалізувало власну кінечність і заслуговує на те, аби розглядати його як історію, в якій велосипедист із пункта А так чи інакше вже знаходиться в пункті Б (де і потребує осмислення).

2. Постійне ж мусування тем життя і творчості в розмовах про смисл, чи то пак, в розмові про смисли, пов*язане з тим, що якраз життя і творчість закінчуються постійно, зникають, ледь потрапивши до поля зору, залишаючи слід.

3. І люди, що говорять, в залежності від ситуації (контексту) і мети (стратегії), схильні по-різному тлумачити ці сліди: кожен авгур прагне вгадати щось своє у польоті птаха.

4. Давайте ж і ми долучимось до галасливого натовпу і спробуємо вигукнути кілька своїх слів: нам вони видаються значущими і достойними аудиторії. Однак ми не будемо приставати на той чи інший бік та дотримуватися певної, обраної заздалегідь стежки, орієнтуючись по знайомих тлумаченнях, як по зарубках та надламаних гілочках. В нашому світі, де існують тільки пункти А і Б, дорога, що називається, сама виведе.

5.Традиційно творчість пов*язувалася з творенням, з таїною космогонії, і попервах світська (не церковна) книжка ще зберігала свою відстороненість від автора.

6. Автора, як власника сказаного слова і "володаря дум", разом із таким розумінням літератури, яке й по сьогодні прищеплюється школою, нам подарував Новий час, і вужче ХІХ століття, котре почало і закінчило будівництво комплексу аксіом, Вавилонської вежі, навколо якої точаться дискусії різними мовами. Слова "твір", "література", "роман", і відповідно, дискусійні гасла ("це не література") та пафосні визначення ("антироман") спираються на аксіоматичне, тотемне бачення світу та культ предків.

7. Припустімо, до ХХ століття не було вигадано приватності, отже, ніхто нею не цікавився: письменник жив своїм життям, а його книги - своїм. На початку ХХ століття життя зливається з творчістю, стає неможливо відрізнити слово від мовчання, а позу від жесту.

8. Але поняття осібної власності ще зберігається: навіть ready made, мистецтво привласнення, головною фразою своєї риторики обирає "це моє!", на ображене "а я це перший побачив" відповідаючи "а я це перший схопив".

9. З середини ХХ століття творчість підмінюється виробництвом. Оголошується смерть автора, який з готовністю помирає. Вакантне місце займає скриптор, письменник-діяч, який тиражує інтелектуальні, чи, скоріше, інтелігибельні продукти, право власності на які належить третім особам. До цього пасують слова: "бестселлер", "хіт", "формат", "серіал".

10. Навіть авангард успішно продається, і тому не менш детально, ніж світло, виробляється тінь і напівтони. За словами якогось довідника, голос перетворюється на "невиразне мурмотіння".

11. Схема в підручнику з життя і творчості для 9 класу: ХІХ століття - "ось моя книжка", ХХ століття - "ось я!", ХХІ - "ось..."

12. "Ми - не перші, і це - комфортно". У відповідь на епатаж ми позіхаємо, небажання епатувати сприймаємо як недобросовісність. Замість гострих протистоянь тепер ми маємо тупі протистояння.

13. Очевидно, це не постмодернізм, про який багато говорилося останні 25 років, як про відмежування від модернізму, і ширше - модерності, як небажання коритися нецікавим законам і споживати несмачну їжу.

14. Що ж це тоді? Нам скажуть про це. Ті, хто житимуть довго, ще встигнуть почути. А що таке постмодернізм?

15. Постмодернізм був практичним утіленням постмодерну як особливої світоглядної системи, що пропонувала не власні цінності, а зручні способи пересування чужими.

16. І це наближає нас до однієї з ключових тез постмодерну, яка, вочевидь, навмисне, не надто голосно артикулюється: близькість до народу аж до злиття з ним.

17. Цю тезу слід розуміти буквально: письменник виявляється не елітним супергероєм, а одним з нас: він їде поруч в тролейбусі чи метро, він разом з нами купує ковбасу й квитки на футбол, він спить з нами, засинаючи, аби вранці все почалося наново.

18. Для нього, як і для нас, немає єдиної правильної відповіді: що ж врятує світ? У черзі за ковбасою він, як і ми, вважає достойним вирватися вперед і недостойним, якщо це робить хтось, окрім нього. Він, як і ми, не письменник, тому зазвичай він не вдається до красного письма.

19. І навпаки, ми, так само як він, можемо написати книжку. Все одно сучасним професіям ніхто нормально не вчить.

20. Насамкінець, в Україні із цим не склалося. Постмодернізм, як пустопорожній диспут з модернізмом, на наших теренах можливий тільки для тих, хто увірував в модернізм з українським обличчям. Натомість ми можемо хизуватися тим, чтого у багатьох інших немає - постколоніальністю. Чим, в принципі, з успіхом і займаємося.

21. І коли, нарешті, привид комунізму знайде своє упокоєння, комусь буде не впадло написати нормальну книжку.