так трапилося, що я живу.
якщо почитати розумні книги з вікової психології в кількості більше за 1, можна дійти висновку, що становлення особистості - це явище, нерозривно пов*язане з кризами.
на кожен рік нашого розвитку припадає мінімум одна криза, а то, буває, й 2.
нещодавно, власне сьогодні, я почув про кризу пост-юності.
і знаєте що?
мене ця тема абсолютно не зацікавила.
тобто можна сказати так: наглядаючи за собою, ти можеш завжди помітити, що ти на шляху змін, але дізнатись про ці зміни можна тільки постфактум: "ось, зі мною відбувалося це, і внаслідок цього я перетворився на те".
а до певного моменту, котрий піддається фіксації, ми можемо мати фан, а можемо його не мати.

так зубний біль можна сприймати як прокляття, а можна навчитись бачити світ в інших кольорах, і крізь призму болю побачити нові барви світу. щось таке або подібне.

"гуляючи по коридорах, ми натрапляли на висхлі мумії лаборантів. папки в їхніх руках давно перетворилися на пил, а бобіни були погризені мишами.
- шумеро-аккад. - сказав джоел. - шумеро-аккад".
-------
related links:
http://www.yandex.ru/yandsearch?rpt=rad&text=%EA%F...EF%EE%F1%F2-%FE%ED%EE%F1%F2%E8
http://haba.fizteh.ru/quote/generation_x.html?xsl:print=1