іду курити. вже. ось. ще кілька слів.

сидіти тут чи деінде перед монітором вже стало не просто звичкою, а частиною життя - так ми дихаємо, ... ні, все-таки піду курити.

не пішов. сиджу. можливо, чекаю, доки щось завантажиться, а можливо, так.
в списку файлів величезні архіви з музикою, купа шрифтів, якісь програми...
мені це потрібно?

ще три хвилини.
а потім що? таки піду курити.

я тут один. адмін спить, а інший хлопчик, його друг чи знайомий, може, колега, сидить в навушниках і взагалі, живе своїм життям.
в пачці всього 2 цигарки, і до ранку не менше трьох годин, і ще би встигнути все те завантажити, чого хотілося - невідомо навіщо.

ми часто робимо щось невідомо навіщо.
цей напівмертвий журнал - навіщо він?
особливо розумних думок не виявлено.
є, правда, кілька лінків, і ще картинки, тому він ще тут.

ух ти, а коли минули ці три хвилини?
все ж таки йду курити.

ну і?

часом приходить зневіра, одночасно з натхненням, новим почуттям, новим переживанням - цього не уникнути, цьому не зарадити ніяк, бо не хочу.

хочу бути.

і ніяк інакше.

кожний початок нового дня викликає якісь інтимні переживання.
себто, він переживається як подія інтимна.

а ти - десь там, далеко.

але і там починається новий день.