— Що ж, до роботи!

Мурке взяв зі столу цидулку, встромив у рот сигарету й, глянувши в папірець, почав:

— В обох ваших виступах слово «Бог» ужите рівно двадцять сім разів, отож я проситиму вас двадцять сім разів промовити нам вислів, який треба вклеїти натомість. Взагалі, ми були б вам дуже вдячні, якби ви проказали нам його тридцять п'ять разів, щоб ми потім, коли візьмемося вклеювати, мали деякий запас.

— Гаразд, — усміхнувся Бур-Малотке й сів.

— Тут, щоправда, є одне ускладнення, — провадив Мурке. — Слово «бог» у ваших виступах пов'язане з іншими словами, тому вислів «та вища істота, яку ми шануємо», треба з ними узгодити. Усього ми маємо, — він привітно всміхнувся Бур-Малотке, — п'ятнадцять називних відмінків, себто «та вища істота, яку ми шануємо», сім родових — «тієї вищої істоти, яку ми шануємо», п'ять давальних — «тій вищій істоті, яку ми шануємо», і ще одну кличну форму — там, де ви кажете: «О Господи!» Я дозволив би собі порадити вам залишити кличну форму — промовити ще: «О ти, вища істото, яку ми шануємо!»