Пече у грудях... пече, конаю...
Моя любов - мене вбиває.
Моя залежність, моя розпука...
О, Боже милий! Яка це мука.

Яка це мука - конати з болю!
Сама задарма віддала волю.
Зв’язала руки, скувала душу.
Тепер від болю, конати мушу...

Любов... О, Боже, любов вбиває!
Чи сон це, Господи? Чи ж так буває?
Чи може я себе сама катую?..
Чому я, Господи, Тебе не чую?

Відтяла розум, як косу русу.
Шукала Бога – знайшла спокусу...
Любове моя, живу тобою...чи помираю?
А ти зі мною?...

 

Квилила чайка зранена журбою.
Несла свій біль, тріпочучи крильми.
І ринув жаль із хвилями прибою
На мокрий берег білими грудьми.

Стогнало море, слухаючи тугу.
І срібний місяць лив свою печаль.
Втрачала чайка зраненого друга....
Тремтіла пісня про чаїний жаль...