В колонках играет - Shape Of Despair - Shadowed dreams
Настроение сейчас - distressed

Відразу прошу вибачити якщо зідіну чиїсь почуття, але мій пост так як і моя сьогоднішня тема будуть повні розпачу. Розпачу пов*язаного тим, що я намагаюсь пояснити дещо... І не тільки для себе. Тема: Кохання

Чи відоме Вам таке почуття? Чи турбує воно Вас ночами коли ви спите? Чи турбує днямиколи Ви зайняті собою, чи пізнанням цього Світу. Якщо так то, що ви думаєте про нього? Ви відчуваєте кохання і в цьому Вам пощастило.

Чи здатні Ви уявити пустоту, величезну нічим не забруднену стерильну пустоту? Якщо можете з чим ви порівнюєте її? Дехто порівнює зі злістю, а ще хтось з хоробрістю. В кожного, чи точніше скажімо не в кожного, є така пустота, заповнити яку тяжко чи і взагалі, неможливо.
В мене є така пустота і на цісці цієї пустоти мали б бути почуття. Звісно, що я не маю на увазі почуття: нюху, дотику, та інші... Я маю на увазі душевні відчуття, відчуття кохання.
З самого свого дитинсва я відчуваю, що нічого не відчуваю. Як це не парадоксально звучить, але в мені немає кохання. Я з таким подивом, а іноді з заздрістю дивлюся на закоханих, що іноді сам собі дивуюсь. Дивуюсь від того, що невзмозі відчувати те ж саме. Дитинство було тяжке, а в кого воно було легке? Злі, та дурнуваті нащадки своїх предків ніколи не могли зрозуміти мене, а оскільки не розуміли - сміялись. З самого дитинства я був і є досить відвертою та ронимою людиною, яка ніколи не прагнула сховати своїх почуттів, але зараз їх не залишилось. ОбрАзи, та обрзИ дитинства зробили мене не чуттєвим до цього почуття. Так як і людина паралізована невзмозі відчувати свої кінцівки, так і я невідчуваю душевних мук.
Чому я пишу це? Ні не для того, щоб розповізти як мені тяжко живеться. Ні. Мені просто цікаво чи є люди які так само як і я мають певні "вади".
А можливо кохання і не така чудова річ? Якщо майже процетувати відому гру то отримаєто: Кохання зводить наз з розуму. Кохання - несе зло.
Навіть відомі мислителі минулих часів робили такі висновки, ось декілька прикладів:
"Люблю самотність, навіть коли я один" (Ж. Ренар),
"Мудра людина розуміє, що простіше заборонити собі пристрасне захоплення, ніж потім з ним боротися" (Ф. Ларушфуко),
"Збудження після бійки, що колись палило його довго й гостро, вмить простило, і він зрозумів, що занадто звик до самоаналізу, щоб віддаватися всім серцем первісним почуттям" (Мартін Іден ст. 288)
Кохання робить людей іншими, інколи в кращу, а іноді в гіршу сторону. Самотність лиш сприяє самоаналізу (принаймні в мене). Ось ще цікава цитата і знову з Мартіна Ідена: " Він їх ніколи не шукав, вони самі шукали його, і йому навіть не спадало на думку, що деякі з них ради нього ставали кращими".
Кохання дарує крила кожному хто має достатньо сил підлетіти до неба, але як і Ікарів, політ може закінчитись трагічно. Занадто палко горіла їхня зірка і занадто сильно оппакала крила. Деакі падали і розбивалися не знаходячи в собі сил жити далі. Інші ж навпаки вставали і заживляючи свої рани мчали знову ввись. А є ще і інші, вони стоять і дивляться за іншими. Деколи показують пальцями догори якщо там проходить якась сценка, чи хтось виконав надзвичайно красивий але недовгий політ падав донизу. До таких людей я скоріше за все і належу. В мене є сили кохати, але я невзмозі віддатися пориву вітру, аби він наповнив мої крила....
Але, щодо краси тут все зовсім по іншому я цінитель і в*яззень цієї сили. Наведу цитату: "Навіщо ж вам, останній з ефемерид потрібна слава? Якщо ви і здобудете її, вона вас отруїть. Ви занадто розумний, щоб задовольнитися такою жалюгідною подачкою. Сподіваюся ви не продасте журналам ні рядка. Слижити треба лише красі. Служіть їй і к чорту юрбу! Усіх!..." (Мартін Іден ст.230)
Ось такі, веселі чи не дуже роздуми терзають мене вечорами. Незнаю чи вдасться мені коли небудь відчути, щось до когось. Я не маю на увазі закоханість, я маю на увазі чисте кохання.
Дуже хотілося б почитати ваші коменти, щодо цього питання.