Ще одне із місць, куди ми заїзжали - музей від відкитим небом Upper Canada Village. Якщо коротко описати-то діюче поселення 1860 років :). Просто в одне місце звезли з околиці будинки , майстерні, млин і т.д., всі ці будівлі датовані 1860-роками і збереглись в орігінальному стані. Але найбільш цікаво, що село живе, працівники музею ходять в одязі того часу і продовжують виконувати свої обовязки, коваль робить підкови, швець шиє взуття, робиться сир і випікається хліб, навіть просто готується вечеря і всі сідають вечеряти :). Відвідувачі можуть заходити в буль-який будинок, все запитувати і майже всі чіпати руками :). Також можна купити приготовлених на місці сира і хліба, скуштувати імбирного пива.
Все працює як і 150 років тому: лісопильня, млин і шерстяна фабрика від води, фермери на конях, а пічки на дровах.
Карта поселення- http://www.uppercanadavillage.com/mapvil.htm

----
Взагалі то це село не так сильно то і відрізняється від українського села мого дитинства, звичайно у нас була електроенергія і т.д., але 1) ще 10 років тому не було газу 2) моя бабуся і навіть мама інколи пекли хліб і пироги в печі витопленій на дровах 3)не водяний, але вітряний млин стояв за будинок від нашої хати 4) ну а кінь і коса в тата до цих пір є :).
І процес перетворення вовни на нитку для мене не новина, так, я не бачила подібних фабрик, але я бачила навіть більш старовинні методи- веретено і навіть в свої 14 років сама звязала собі світер із вовни дідусевих овечок :).