Недалечко від нашого будинку є торгівельна площа: кілька магазинів, кафе, перукарня і таке інше. І я інколи, гуляючи з малим, заходжу туди в кавярню, беру каву і круасан з собою і продовжую гуляти далі. Мінус цієї кавярні тільки в тому що вона не обладнана спеціальними автоматичними дверима, як переважна кількість точок в Канаді, а звичайними і ще двійними, і взагалі малесенька, тому я залишаю коляску при вході, беру малого на руки, так швидще і зручніше.
Так було і вчора. Я вже купила каву, дала оточуючим посюсюкатись з Данилкою :), повернулась до виходу і побачила через вікно, що якись мужик тяне мою коляску! Звичайно я швиденько вискочила на вулицю, набрала в легені повітря.. і зупинилась, тому що мужчина виглядав дуже приємно і солідно, дивився злякано і одночасно посміхався радісно і саме головне тянув коляску він в мою сторону. Було якось не схоже що він крав Данилчин засіб пересування.
Виявлось, що мужчина заїджав на парковку біля кавярні і побачив як по ній, в сторону дороги котиться возик, він вискочив і його піймав, а виглядав він перелякано, так як майже пережив серцевий напад, спочатку думав, шо в середині дитина. Ось така я розява! не поставила возик на гальма! хоча все було не так і погано, бо скотитись на дорогу він не могла, перед дорогую підвищення\тротуар. Ну і звичайно я ніколи не залишаю Данику в возику без нагляду!
Дуже добре, шо я не встигла нічого сказати під першим враженням:).