мучить і мучить :(. Останній тиждень переживає загострення.
Я вже всім плакалась, поплачусь ще тут :).
Гуляли ми якось околицею вночі ( погода зараз дуже класна і не холодна і приємна свіжість нічна з'явилась, бо раніше навіть по ночам душно було). Йдемо, а хтось всій газон покосив, і цей запах трави , нічні звуки садків як нагадали мені мої Річки, як захотілось до батьків притулитись. Мені звичайно постійно цього хочеться, але це було таке сильне різке бажання, прямо на рівні фізичної болі, що я починаю розуміти як люди пісні про розлуку пишуть .
А тут ще Ромка, Саня , Льоня і Міла поїхали на море до Владлена батьків, і Лесик з Леною там же. А Міла так гарно розказує, що вони роблять, я так собі ці всі картини уявила, пригадала як ми туди їздили..
Так що ночали в снах Річки чередуються з Севастополем :).
І ще відчуття бажання переміщується з відчуттям провини перед батьками, що ми не поряд з ними... Кепсько.
Але не подумайте, що мені тут погано.На роботі зараз все нормально, я навіть там з деяким народом трошки подружилась. З друзями час проводимо. Як я вже говорила , чоловік в мене золотий :). Мені тут цікаво, подобається. Але в гості дуже хочеться .
Зараз сиджу, чекаю дванадцяти, щоб позвонити до Сані і Ромки( вони сьогодні сказали, що в сім ранку прокидаються, щоб на море бігти ), зараз ше подивлюсь фільм, що нам записали в в прощальний вечір перед відльотом.